Читати книгу - "Московство"

згадували про покруча на ім’я «московський інтелігент». Згадували, що домішка європейської крові, породивши боротьбу протилежних духовних первнів у його душі, викликала в ньому душевний розлад, він борсається з одної крайності до іншої: то бундючно кричить про свою місію керувати всім світом, то колінкує в своїй зневірі в самого себе і сам себе опльовує. Та домішка європейської крові часом відкриває очі навіть і цілком змосковщеному покручеві, і він та змосковщені немосквини іноді бачили справжню Московщину, справжнього москвина. З їхніх думок про Московщину і москвинів можна скласти кілька великих книжок.

Ф. Достоєвський у романі «Бєси» змалював в образі Кармазінова письменника Івана Тургєнєва. Вустами Кармазінова-Тургєнєва стверджує, що основою московського соціалізму є аморальність, заперечення честі і чесності. Московська ж безбожність не з соціалізму виросла, а навпаки московський соціалізм виріс із московської безбожності. Коли нема Бога, розперезується аморальність.

В особі Шігальова Ф. Достоєвський вивів майбутнього «твердого більшовика». Шігальов пропонував поділити людство на дві нерівні частини. Одна десята повинна мати необмежене нічим право наказувати і карати решту дев’ять десятих. Більшість повинна бути лише слухняною отарою механічних роботів. Але й та меншість мусить сліпо виконувати накази вождя-деспота. Без деспотії ж не існувала і не існуватиме однаковість, «рівність». В. Ленін був лише плагіатором Шігальова.

У тих же «Бєсах» Петро Верховенський пропонує кожні тридцать років «пускати кров» пануючій меншості, щоб не зледащіла і не забувала, заради чого панує. Отже, і «чистки» КПРС не Ленін винайшов. У соціалістичному раї на землі не було особистої відповідальності. Безвідповідальне ж суспільство — це безлад, смерть. Щоб її уникнути, покликається до влади сильна людина, що автоматично стає і господарем суспільної душі — диктатором, деспотом, знищивши рештки особистих бажань, перетворює суспільство на отару овець. «Починаючи з безмежної волі, я закінчую безмежною деспотією. І додам, що крім цього мого розв’язання справи суспільного ладу, не може бути жодного іншого», — каже Шігальов. Соціалістові Шігальову підтакує і монархіст: «У нашому московському псевдохристиянському суспільстві з’явився новий іслам, лише не стосовно до Бога, а до держави. Ми, москвини, віримо в державу, як у надлюдську силу, супроти якої людина безсила. Запеклий магометанин уважає всіляку розмову про єство Бога злочином, гідним кари. Так і ми, москвини, вважаємо великим, неспокутним злочином сумніватися у праві держави робити з нами все, що вона забажає»[639].

О. Герцен писав: «Якщо наші московські соціалісти матимуть колись державну владу у своїх руках, то вони своїм катівством значно перевищать охранку (царське НКВД. — П. Ш.)[640]. Інший відомий письменник уточнює: «Природна річ: ескімоси їдять сире м’ясо, а москвини катують людей… Лежачого ніде не б’ють. Але у нас у Московщині б’ють, і то з подвійною насолодою»[641].

Ліберальний професор М. Костомаров писав письменникові І. Аксакову: «Ви хочете сполучити несполучне. Хочете неподільності імперії і свободи її громадянам. Якщо не хочете розпаду імперії, то мусите визнати конечну потребу цензури, охранки, в’язниць, закріпачення особистої думки та урядової сваволі. Якщо хочете свободи, то будьте готові на розпад імперії, бо ж вона неможлива без самодержавства, а самодержавство неможливо там, де є свобода думки і слова». Знав це і Олександр ІІ: «Я охоче дав би конституцію, якби не боявся, що наступного дня розпадеться наша імперія».

«Люблячи свою Московщину, я часто думаю, що всі наші московські гидоти породжують потребу деспотії, бо наш народ стоїть морально значно нижче за європейські народи»[642]. А ось слова одного московського пророка: «Історія і сучасність доводять, що деспотія в Московщині мала і має свої корені в самій духовності москвина. Тому немає і не може бути в Московщині жодної власної сили, яка могла б ту деспотію захитати. Мабуть, доведеться тієї сили шукати в Європі»[643]. І він же: «У Московщині і у москвина взагалі нема ніякого синтезу азіатського з європейським. Та цей синтез взагалі ледве чи можливий»[644].

Москвини в СРСР і в еміграції порівнюють Сталіна з Іваном IV: «Якби Іван IV не вигубив бояр винних і невинних, то Московщина розпалася б на уділи, і московської держави не існувало б. Іван IV знищив сепаратизм новгородців, заливши їх їхньою ж кров’ю, і хоч вигубив силу-силенну своїх же москвинів у війні з Казанським ханством та з Литвою, одначе тим заклав тверді підвалини під московську державу. Московська інтелігенція вважала його скаженою звірюкою, але московський народ його зрозумів і тепер не шкодує пролитої ним крові… Петро І вигубив багато власного народу у війнах та на будовах, але й заклав міцні основи під московську імперію. Подібно до Івана IV і Петра І діяв і Сталін. Коли б він був не винищив хахлацьких куркулів на будовах, не було б ні колгоспів, ні індустріалізації СРСР. Якби він жалів солдатів, не виграв би війни, отже, не існувала б тепер московська імперія СРСР, і не мала би Московщина колоній. А без колоній Московщина впала б до рівня теперішніх татар чи казахів у СРСР. Так Сталін вигубив мільйони своїх же людей, але СРСР тепер наймогутніша держава у світі. США не наважуються зробити жодного кроку в Лаосі чи Конго, не спитавши згоди Московщини»[645].

В’язень сибірського табору москвин М. Рогінський каже: «Петро І вигубив багато людей, будуючи Петербург на болоті. А хто тепер журиться тими жертвами? А вся нація пишається тепер тримільйонною столицею імперії. Тепер будують залізницю від Уралу до Камчатки. Розбудовують величезну промисловість у сибірській тайзі, у вічно мерзлій тундрі. Кілька мільйонів людей терплять великі муки на тих будовах і помруть там. Але колись мільйони людей добре житимуть у Сибіру, і тоді хто журитиметься померлими піонерами? Влада СРСР не є короткозорою і боязкою, і добре вона робить, що ціною мук і передчасної смерті мільйонів теперішнього покоління будує щастя мільйонів майбутніх поколінь»[646]. Так уважає один з тих, хто своїми муками і передчасною смертю хоче розбудовувати могутність Московщини. Державницька свідомість, що варта заздрості.

Інший москвин дивиться ширше і глибше: «Є дві Русі. Перша — Київська має свої коріння у світовій, а щонайменше в європейській культурі. Ідеї добра, честі, свободи, справедливості розуміла ця Русь так, як розумів їх увесь західний світ. А є ще друга Русь — Московська. Це — Русь Тайги, монгольська, дика, звіряча. Ця Русь зробила своїм національним ідеалом криваву деспотію і дику запеклість. Ця московська Русь з давніх давен була, є і буде цілковитим запереченням всього європейського і запеклим ворогом Європи»[647].

Яка