Читати книгу - "ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ба більше, розвиток веб-технологій вимагає (й винагороджує) не тільки фахівців із навичками програмування. Технології не стоять на місці, і виникають повністю нові види роботи. Раніше веб-майстер був майстром на всі руки: і програміст, і системний адміністратор, і веб-дизайнер. Та невдовзі над гарним веб-сайтом мусила працювати команда фахових дизайнерів, девелоперів інтерфейсів, які зналися на програмуванні й дизайні, девелоперів серверної частини додатків, які мали досвід роботи з базами даних, фахівців із SEO і соціальних мереж тощо. Знання 2016 року, втілені в успішному інформаційному сайті, як-от BuzzFeed, суттєво відрізнялися від знань 1995 року, втілених у Yahoo!. Проникаючи в різноманітні сфери життя, технології поступово створюватимуть спеціалізовані робочі місця.
Автор уже згаданої книжки «Добробут людства» Раян Авент має ще одну цікаву ідею: успішність нових технологій залежить від соціального капіталу. За його словами, це «контекстуально залежне ноу-хау, що має цінність, коли його поширює критична маса людей»483. Авент протиставляє соціальний капітал людському, тобто навичкам і знанням, не залежним від контексту, якими може володіти одна людина. (Таке визначення соціального капіталу відрізняється від першочергового, що запропонували Ґленн Лоурі та Джеймс Коулман і популяризував Роберт Патнем484. Для Лоурі й Коулмана йдеться не про ноу-хау, а про мережі знайомих, зв’язки з якими можна використовувати як цінні ресурси. А для Патнема — про те, як ці мережі зміцнюються за рахунок громадянської активності. Та насправді Авентова концепція цілком вписується: лише за наявності великої мережі людей зі спільними знаннями технологія закріплюється в економіці).
Ті, хто бував в офісах Google і бачив флаєри в туалетах «Тестування на унітазі» або «Вчимося в тубзику», де публікують щотижневі оновлення про внутрішні системи Google, знають, що навіть така крута компанія мусить тримати працівників у курсі й підкидати спеціалізовані, контекстуальні знання.
Соціальний капітал — це обмін знаннями, які вирізняють компанії. Розповідаючи про роботу старшого редактора в The Economist, Авент пояснює: «Уявлення про те, як усе працює, мають працівники-старожили. Ці знання з часом переймають новенькі за рахунок тривалого знайомства з укоріненими звичками. Нашу компанію визначає не так бізнес із видання тижневика, як підхід, безліч усталених процесів. Ідеш за програмою, і врешті маєш щотижневе видання»485.
Однак, пише далі Авент, «ті самі внутрішні структури, що гарантують дивовижно ефективну підготовку друкованої версії, заважають у роботі над цифровою»486. На думку Авента, «недостатньо залучити “прошарених” на технологіях міленіалів, щоб вивести компанію на сучасний цифровий ринок; треба виписати новий кодекс». (Мабуть, у цьому таємниця успішної трансформації платформи Amazon). Одне з найважливіших завдань підприємця, додає Авент, створити сприятливе середовище для нових підходів. Це стосується і компаній, що утвердилися на ринку, і стартапів.
Цим не вичерпується інтеграція нових технологій у бізнес і суспільство. Навички поширюються швидше, ніж їх встигають викладати в навчальних закладах. Здатність компаній користатися з нових технологій багато в чому залежить від здатності керівництва навчати персонал і змінювати робочі процеси.
Наприклад, колишній директор IBM з інформаційних технологій Джефф Сміт зосередився саме на навчанні персоналу, коли замислив переробити в компанії систему розробки програмного забезпечення так, щоб вона відповідала гнучким багатофункціональним підходам, заснованим на даних й орієнтованим на споживачів, що нині практикуються в стартапах Кремнієвої долини487. От тільки йшлося не про стартап, а про команду девелоперів, що налічувала 20 тисяч фахівців, у компанії з понад 400 тисячами працівників.
Лора Болдвін, президентка та операційна директорка O’Reilly Media, каже нашим клієнтам: «Яку вже маєте армію, з такою і йдете на війну». Справді, треба залучати нових талановитих фахівців із найсучаснішими вміннями, але важливо навчати персонал і розвивати командну роботу.
Стабільний, навчений штат — це велике досягнення, але не можна розслаблятися й сприймати його як належне. Власники фабрик у Ловеллі багато інвестували в персонал. В останні кілька десятиліть американські компанії надавали перевагу дешевшій робочій силі в інших країнах, тобто відмовлялися від старих навичок і не створювали нових. Останнім часом нові малосерійні методи повертають виробництву у США рентабельність, а кваліфікованої робочої сили бракує. Згідно з дослідженням компанії Deloitte та Науково-дослідницького інституту виробництва (Manufacturing Institute) 2015 року, у найближчі десять років понад два мільйони робітничих вакансій лишатимуться незаповненими488. Навіть якщо вартість виробництва в Китаї зросте до рівня США, американці не будуть конкурентоспроможними, не вклавши гроші у розвиток робітничих навичок.
Багато компаній скаржаться на брак кадрів із необхідними навичками. Це ліниві компанії. Ґрейгем Вестон, співзасновник і голова правління компанії Rackspace, що спеціалізується на керованому гостингу та хмарних технологіях і має головний офіс у Сан-Антоніо, штат Техас, хизувався мені Open Cloud Academy — професійно-технічним навчальним закладом, який заснувала його компанія, щоб готувати для себе кадрів. Вестон розповів мені, що Rackspace наймає десь половину випускників, а решта влаштовується в інші інтернет-компанії.
З огляду на стрімкий розвиток технологій у сучасному світі, слід очікувати, що традиційні навчальні заклади даватимуть молодим поколінням загальну освіту. Тимчасом завданням кожної компанії, яка прагне успіхів, будуть інвестиції в персонал. Працівники мають постійно оволодівати конкретними навичками, в яких виникає потреба. Треба змінювати освітню систему, орієнтуючи її на навчання, що триває все життя. Якщо Бессен має рацію, наш добробут залежить не тільки від інновацій, а й від поширення знань, які допоможуть користуватися новими технологіями. Що швидше поширюватимемо знання, то краще майбутнє чекатиме попереду.
16. Працювати над чимось важливимУ книжці 1997 року «Дилема інноватора», що стала класикою бізнес-літератури, Клейтон Крістенсен уперше вжив термін «проривна технологія». Для нього не стояло питання: як домогтися фінансування венчурних фондів, переконавши, що для вашого суперпроекту є величезний ринок. Крістенсен хотів з’ясувати, чому багатьом компаніям не вдається скористатися новими можливостями. Він виявив, що на початкових етапах незрілі революційні технології приносять успіх
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «ХЗ. Хто знає, яким буде майбутнє», після закриття браузера.