Читати книгу - "Війна Путіна проти України. Революція, націоналізм і криміналітет"

їхнього прокремлівського альянсу з партією «За життя» Медведчука і Вадима Рабіновича. Третя група, очолювана лідером партії «Наші» Євгеном Мураєвим, який раніше належав до фракції «Опозиційного блоку» та очолював політраду партії «За життя», також вирішила самостійно брати участь у прийдешніх виборах.

ВИСНОВКИ

В Україні створення згуртованої партійно-політичної машини увінчалося успіхом лише на Донбасі. У Дніпрі місцеві клани розділилися на ворогуючі групи, очолювані Віктором Пінчуком, Сергієм Тігіпком, Ігорем Коломойським, Павлом Лазаренком і Юлією Тимошенко. Соціал-демократична партія України (об’єднана) не змогла опанувати Києва, який традиційно підтримував націонал-демократичні та «помаранчеві» партії, а після того, як Кучма залишив свою посаду, стала маргінальною політичною силою. Аграрна партія не змогла мобілізувати селян і землеробів. У 1990-х роках «центристські» партії, створені колишніми комсомольськими очільниками й орієнтовані на середній клас та ліберальних виборців, не змогли забезпечити собі підтримку на сході та півдні України, де лівопопулістська й олігархічна Партія регіонів привласнила електоральне поле.

Янукович та Партія регіонів успішно інтегрували еліти з числа «червоних директорів», новоспечених олігархів, панславістів, колишніх комуністів і кримінальних елементів в організацію, що захищала свої інтереси від зовнішніх загроз та надавала широкий патронат її членам. Радянські історичні міфи та ностальгія, стабільна база виборців, агресивна та авторитарна оперативна культура, доступ до великих обсягів фінансів і державних адміністративних ресурсів перетворили партію на гігантську, дисципліновану та уніфіковану політичну машину, яка в період між Помаранчевою революцією та Євромайданом досягла монополії на владу на сході та півдні країни. Партія регіонів була єдиною «центристською» політичною партією, що пережила епоху після Кучми, маючи дві потужні регіональні бази на Донбасі та в Криму. Сателіти з КПУ додавали Партії регіонів 5–12% до її коаліцій у представницьких органах влади.

Президентство Януковича негативно позначилося на демократизації України та її національній інтеграції з чотирьох причин. По-перше, підтримка русофільської та неорадянської культури й українофобії посилила регіональну та етнокультурну напруженість, проявом чого стало зростання підтримки націоналістів зі «Свободи» на виборах 2012 року. Міжрегіональна напруженість була доволі високою починаючи з 2004 року з огляду на шквал російської телевізійної та дипломатичної пропаганди, яка змальовувала «помаранчевих», а отже, і прихильників Євромайдану, «фашистами» та «агентами Заходу». Конфлікт на Донбасі почався як контрреволюція, спрямована проти незаконного, на думку місцевої людності, усунення обраного лідера (Януковича), який втішався підтримкою більшості на Донбасі, але хутко перейшов у фазу російської агресії, коли вже не мало істотного значення, під якими гаслами вона відбувалася. Криваве збройне протистояння в регіоні не почалося би без іноземного вторгнення, адже саме російський спецназ і найманці, зброя, гроші та підготовка бойовиків із боку Росії перетворили локальні протести проти зміни влади у столиці на повномасштабну війну.

По-друге, «сім’я» Януковича за жодних обставин не хотіла поступатися владою, що з великою ймовірністю послужило причиною кровопролиття під час Євромайдану. Цим події зими 2014 року відрізнялися від ненасильницької Помаранчевої революції, коли Кучма вже готувався залишити посаду президента[852]. Насильство проти Євромайдану посилило напруженість у Криму й на Донбасі та сприяло розпалюванню конфлікту.

По-третє, культура гри з правилами, а не за правилами негативно позначилася на парламенті та судочинстві, адже обидві ці гілки влади були корумпованими та залежними від виконавчої вертикалі[853]. Для підкупу опозиційних політиків, суддів і державних службовців витрачалися значні суми готівки.

По-четверте, схильність до монополізації економічної та політичної влади посилила корупцію, погіршила діловий клімат, зменшила іноземні інвестиції та залишила на узбіччі багатьох представників недонецьких еліт, які відчували себе людьми «другого сорту». Вони були першими, хто залишив Партію регіонів під час Євромайдану й особливо після втечі Януковича до Росії. Янукович і Азаров, будуючи мафіозну державу, привели Україну до економічної кризи та фінансового банкрутства, а відтак вона потребувала мільярдів доларів західної допомоги, щоб уникнути дефолту.

Дії Януковича містили ознаки державної зради, адже він дозволив росіянам захопити владні важелі в СБУ і розвалити військо, а після втечі з України публічно висловив підтримку вторгненню Росії до Криму. Янукович та його союзники вже давно використовували бойовиків мафії для тиску на виборах і корпоративного рейдерства, підтримували й захищали російські націоналістичні та панславістські групи (як-от організацію «Донецька республіка»), а під час Революції гідності оплачували й озброювали учасників Антимайдану. У квітні-травні 2014 року ці групи за підтримки Путіна та Росії перетворилися на інструменти ведення гібридної війни, що є предметом розгляду в наступному розділі.

Розділ 8
ПІДРИВ І РОЗЧЛЕНУВАННЯ УКРАЇНИ

Основною проблемою, з моєї точки зору, є важка імперська спадщина Росії. Чомусь усі думають, що Росія залишається імперією, та продовжують ставитися до неї як до імперії.

Прем’єр-міністр РФ Владімір Путін, 1999 рік[854]