Читати книгу - "Регент. Право сильного, Анні Кос"

Арселія завмерла в нерішучості. Здавалося, що будь-яке слово зараз звучатиме, як ляпас, образа людини, що так зухвало і безнадійно ризикнула відкрити їй серце. Хіба така сміливість не заслуговує хоча б на повагу?

У повислій тиші від дверей виразно долинуло обурене сопіння служниць, один з охоронців навіть ступив до кімнати, щоб охолодити нахабу, який посмів доторкнутися до імператриці, але Арселія акуратно вивільнила руку, піднялася і, не відриваючи погляду від Анвара, кинула охороні:

— Усе гаразд. Турбуватися немає про що, повертайтеся на місце, — а потім звернулася до молодого аристократа: — Встаньте, прошу Вас.

Плечі Анвара опустилися. Він із гідністю підвівся і хотів було щось сказати, але Арселія випередила його:

— Не в моїх правилах засуджувати гарячковість та щирість, продиктовані самим серцем. Немає сенсу приховувати: Вам вдалося торкнутися чутливих струн моєї душі, подарувати коротку мить незатьмареної радості. На секунду я навіть повірила, що просте людське щастя для мене можливе. І хотіла б віддячити Вам тим же, але не маю права. Тішити ж марними надіями — жорстоко.

— Прошу, не вирішуйте зараз. Я готовий чекати відповідь тижнями й місяцями, а якщо потрібно, то й роками.

— В цьому немає потреби, — відвела погляд Арселія. — Вдячність, як людини, і заступництво, як імператриці, — ось і все, що можу запропонувати. Не більше й не менше, лорде Анваре.

— Це величезна честь, — відповів злегка зблідлий Анвар. — І я прийму її з гордістю та смиренням, ясновельможно пані.

В його очах розлився такий біль, що Арселія ледь стрималася, аби не змінити власне рішення тут і зараз. Якби він наполягав, якби намагався вмовити її, якби хоча б наблизився й торкнувся, обійняв або спробував поцілувати, як охоплений хіттю чоловік, вона б не почувалася винною за відмову. В той момент їй хотілося, аби Анвар зробив щось недоречне, переступив межу дозволеного на очах слуг та охорони, адже тоді б вона мала привід почуватися правою.

Але Анвар зробив те єдине, що могло по-справжньому змусити її вагатися: він проявив повагу до її рішення — рішення жінки! — й не важливо, було воно вимушеним чи щірим. 

Дихання Арселії поважчало, губи стиснулися в тонку лінію. Трясця, та що ж це з нею?! Адже вона їхала сюди зовсім не тому, що жадала уваги цього чоловіка, і взагалі не для того, щоб отримати пропозицію укласти шлюб, який розлучить її з власним сином! Особливо, коли її власне серце завмирало від суперечливих й недостойних матері спадкоємця мрій про абсолютно іншу людину... Вона не прагнула уваги Анвара, але якось непомітно заплуталася в павутинні слів та почуттів й тепер не розуміла, як вибратися назовні. 

Саме тому доволі голосний гомін ззовні став для неї порятунком. Спершу з вулиці долинули голоси варти, потім у передпокою почулися важкі кроки, кваплива розмова й якесь метушіння. А наступної миті в кімнату зайшла служниця Вафі бен Зір'яба й оголосила: 

— Прибув лорд регент.