Читати книгу - "Ялта. Ціна миру"

Перебуваючи під тиском опонентів у Палаті громад, Черчилль сподівався, що ялтинські угоди, так, як він їх розумів, буде виконано. «Ніхто не може гарантувати майбутнє світу, — стверджував абзац промови, виключений з її остаточного тексту. — Дехто боїться, що він розвалиться на шматки, а в історії людства відбудеться жахливий занепад. Я в це не вірю. Має бути надія. Альтернативою є відчай, а це безумство. Британський народ ніколи не дослухався до порад відчаю»[505]. Ця фраза пояснює найкраще ставлення, яке Черчиль мав відносно рішень конференції після її заверешення.

Рузвельт повернувся до Сполучених Штатів набагато оптимістичнішим щодо майбутнього світу, ніж Черчилль. «Далекосяжні рішення, які ми ухвалили в Ялті, прискорять перемогу та встановлення міцної основи для тривалого миру», — телеграфував Рузвельт Сталіну з борту «Квінсі» посеред Атлантики 23 лютого[506]. Промова, яку він виголосив перед Конгресом 1 березня, наступного дня після дебатів про Ялту в англійському парламенті, була зваженішою. Президент підкреслив, що досягнення Ялти були лише першим кроком у правильному напрямку і, як і будь-яка міжнародна угода, вона стала результатом компромісу. «Сполучені Штати не завжди досягатимуть своїх цілей на сто відсотків, так само як Росія чи Велика Британія. Не завжди у нас будуть ідеальні відповіді — рішення складних міжнародних проблем, хоч ми твердо налаштовані прагнути до цього ідеалу. Проте я переконаний, що, дотримуючись досягнутих у Ялті домовленостей, політична Європа буде стабільнішою, ніж будь-коли раніше».

Риторика потуги, що дедалі зростала, була скромнішою, ніж в імперії на схилку. Вона також більше відповідала букві ялтинських угод. Не відчуваючи жодної вагомої опозиції щодо польського питання чи будь-якої іншої теми, яка обговорювалася в Ялті, президент не мав потреби декларувати свою довіру до Сталіна. Він також відвертіше, ніж Черчилль, говорив, що новий польський уряд насправді означатиме реорганізований старий. «Відповідно, — заявив Рузвельт, — у Ялті було зроблено кроки щодо реорганізації наявного Тимчасового уряду в Польщі на ширшій демократичній основі, щоб включити демократичних лідерів, які зараз перебувають у Польщі, і тих, що наразі за кордоном. Цей новий реорганізований уряд буде визнано всіма нами як Тимчасовий уряд Польщі».

Однак Рузвельт не утримався від того, щоб не надати ялтинським домовленостям більшої ваги, ніж вони мали насправді. Якщо Черчилль хотів, щоб вони стали основою для творення справді суверенної та незалежної Польщі, Рузвельт убачав у них проголошення нового міжнародного порядку, заснованого на ліберальних інституціях та міжнародному співробітництві. Для нього тристороння угода про Організацію Об’єднаних Націй та Декларація про визволену Європу, в якій союзники погодились консультуватися один з одним щодо врегулювання кризових ситуацій, означали, що такий новий світовий порядок набув чинності. «Я думаю, що Кримська конференція стала успішним зусиллям трьох провідних держав зі знаходження спільного підґрунтя для миру, — заявив він Конгресу. — Це проголошує, повинно проголосити, кінець системи односторонніх дій, виняткових альянсів, сфер впливу, балансу сил та решти способів, до яких зверталися століттями і які незмінно провалювалися»[507].

Промови Черчилля і Рузвельта, мабуть, не мали більш схвильованого чи критичного слухача та читача, ніж рейхсміністр народної просвіти та пропаганди Третього Рейху Йозеф Ґеббельс. Його явно надихала критика ялтинських рішень у британському парламенті та опозиційні голоси в американській пресі, які зосереджувалися переважно на польській проблемі. Водночас йому вистачало тверезості, щоб не очікувати, що така критика вплине на хід війни. «Черчилль вийде з цієї дискусії неушкодженим, — надиктував Ґеббельс 28 лютого свій аудіощоденник. — Англія занадто слабка, щоб дозволити собі урядову кризу, особливо на цьому етапі війни. Вона погодилася з рештою, діятиме разом із рештою і триматиметься решти. Вона стала на шлях занепаду і мусить заплатити повну ціну своєї великої дилеми». Під «рештою» малися на увазі Сполучені Штати та Радянський Союз; Ґеббельс небезпідставно вважав, що останній контролював хід конференції.

Ґеббельса особливо засмутила ремарка Рузвельта, що «земля не може одночасно сумістити німецький мілітаризм і християнську порядність». «Я зараз однозначно вважаю, — наговорив він у диктофон 2 березня, — що німецька громадськість має звертати значно менше уваги на виступи іноземних державних діячів. Вони щоденно заливають світ новими твердженнями, і якщо ми починаємо з ними сперечатися, то опосередковано пропагуємо їх. Єдиним цікавим моментом у промові Рузвельта є згадка про тривалу війну проти Японії». Напередодні Ґеббельса втішила заява Рузвельта на прес-конференції, що в Ялті Японію не обговорювали. Обман союзників спрацював.

Упродовж найближчих днів, із тривогою відстежуючи британську й американську критику дій Радянського Союзу у Східній Європі, Ґеббельс став песимістичнішим щодо перспектив розколу між союзниками. Шостого березня він надиктував своєму секретареві: «Британія поки що не може відмовитися від дружби та співпраці Радянської Росії, яку б ціну їй за це не довелося заплатити. Це підтверджує той факт, що в жодній сфері зовнішньої політики Америка не готова твердо підтримати Британію проти Москви». Що стосується радянсько-американських відносин, рейхсміністр поділяв думку японських політиків, які вважали, що «Америка перегляне ставлення до Радянської Росії тільки тоді, коли війна проти Японії буде переможно завершена або коли вона більше не залежатиме від доброї волі чи можливої участі Радянської Росії». Ґеббельс виявився майже провидцем, але він не мав сподівань на швидку зміну ситуації, хоча й не полишав надії. «Наразі наші політичні перспективи нульові, — продиктував він. — Але це може змінитися з дня на день, особливо якщо події в районах, окупованих радянцями, розгортатимуться у темпі останніх днів»[508].

Ґеббельс мав на увазі низку серйозних криз, які постали за кілька тижнів після Ялтинської конференції. Усі вони були пов’язані з радянськими діями у Східній Європі й виявилися наслідком і суперечливих політичних цілей альянтів, і кардинально різних тлумачень ними підписаних у Ялті документів.

Частина VII

Наближення бурі

Ця війна не така, як у минулому; той, хто займає територію, також нав’язує їй свою соціальну систему.

Йосип Сталін

Розділ 28

Східна Європа

Двадцять третього лютого 1945 р. Йосип Сталін видав «Наказ № 5», у якому вітав свої війська із двадцять сьомою річницею створення Червоної армії:

За сорок днів наступу в січні-лютому 1945 р. наші війська вигнали німців із 300 міст, захопили до сотні військових заводів, що виробляли танки, літаки, озброєння та боєприпаси, зайняли понад 2400 залізничних станцій і захопили мережу залізниць загальною довжиною понад 15 000 кілометрів. За цей короткий період Німеччина втратила понад 350 000 офіцерів та рядових військовополоненими і не менш ніж 800 000 убитими. За цей же період Червона армія зруйнувала або захопила приблизно 3000 німецьких літаків, більш як 4500 танків та самохідних артилерійських установок і не менш ніж 12 000 гармат. У результаті Червона армія повністю звільнила Польщу і значну частину території Чехословаччини, зайняла Будапешт і вивела з війни останнього союзника Німеччини в Європі — Угорщину, захопила більшу частину Східної Пруссії та німецької Сілезії і пробила собі шлях на Бранденбурґ, до Померанії, до підходів на Берлін.

Радянська зимова офензива тривала, тож разом із реакцією захвату на новини про завершення Ялтинської конференції це