Читати книгу - "Дух животворить… Читаємо Сковороду"

тенденції, що народжувалася. Першим українським ліриком в істинному сенсі цього поняття став Сковорода. Хоч і які відчутні ще в збірці «Сад божественних пісень» старі впливи, все ж саме разом з нею в українську поезію прийшла й міцно закоренилася засадничо, якісно нова риса — прийшла тема людської особистості як вартісного, самоцінного чинника, її неповторної, індивідуальної долі. Відкрився новий світ, доти сливе незнаний, та, як вважалося, і не такий, щоб становити окремий, осібний інтерес, — світ душевних бур, пристрастей, переживань, внутрішньої боротьби, напружених і драматичних моральних шукань, інтимних почуттів. Світ багатоголосий та багатобарвний, зі своїми контроверсіями, нюансами, півтонами, прихованими підтекстами…

Оце і є те «нове вино», що його свого часу мав на увазі Іван Франко, говорячи про Сковороду. Так, це вино налито ще в старі міхи, але той, кого ці міхи не відстрашать, як відстрашували багатьох, хто не злякається інтелектуальної та душевної роботи читання і вчитування, той відчує високу духовну насолоду, переконавшись у тому, що й до наших днів сковородинівське поетичне «вино» не втратило найкращих своїх властивостей. Хіба що стало ще міцнішим…

* * *

«Власне ім’я одного мисленника, віднесене до іншого як прийменник, не здатне виразити гідності з необхідною повнотою і вірністю…», — писав свого часу Алєксандр Хіждеу, доволі в’їдливо додаючи до цього в примітці, що «на Русі ще багатьом видається, ніби роздавання прийменників є достатнім для оцінки письменника», завдяки чому «ми маємо в історії письменства руських усе, від містичної сімки грецьких мудраґелів до тривіальної всячини французьких бонмотистів». Під цим оглядом Хіждеу посилається на Сковороду, який нібито в листі до Георгія Кониського висловлював протест проти спроб міряти його будь-яким «казенним сажнем», яким «треба всякого міряти, як одним ліктем кравець міряє і золотий грезет, і шовкову тканку, й полотняну ряднину»[307].

Існування цитованого листа сумнівне, в кожному разі, документально воно не потверджується (як ми переконалися, в публікаціях А. Хіждеу подібне, на жаль, трапляється). Однак Дмитро Багалій, у подальшому згадуючи ці начебто міркування Сковороди, слушно зауважує, що коли філософ навіть і не писав такого, «то він міг так висловитися, тому що був людиною з гостро окресленою індивідуальністю»[308].

Така людина — завжди загадка як для довкілля, сучасників, так і для нащадків. Хоч і як дивно, саме «гостра окресленість» часто-густо інспірує та стимулює наполегливе бажання опінії підрівняти одну індивідуальність під інші, найрізноманітніші й жодною мірою не схожі поміж собою. З погляду психологічного, та, либонь, і методологічного це можна пояснити: не тільки буденна, масова свідомість, але й дослідницька мисль у пошуках «формули» означення нового для неї явища сливе стихійно обирає найлегший шлях — зіставлення незнайомого зі знайомим. Цікаво, що ті ж А. Хіждеу та Д. Багалій, котрі так активно висловлювалися проти «роздавання прийменників», самі не втрималися: перший називає Сковороду «російським Сократом», другий порівнює його з Л. Толстим і давньокитайським філософом Лао Цзи… Та й автор цих рядків, як напевно вже подумалося бистрому на розум читачеві, так само не встояв перед спокусою…

Ось деякі (лише деякі!) інші імена з тих, які в різні часи й різними авторами прикладалося до українського мисленника: Діоген і Ломоносов, Ляйбніц і Достоєвський, Епікур і Ніколай Новіков, Філанджері та Хом’яков, Бьоме й Радіщев, Спіноза та Чаадаев, Максим Сповідник і Руссо, Джордано Бруно й Владімір Соловйов…

У багатьох із цих зіставлень є реальне підґрунтя, і то часом доста міцне. Та все ж передовсім він був і завжди залишався самим собою — і тільки самим собою.

Григорієм, сином малоґрунтового козака Сави Сковороди із сотенного містечка Чорнухи Лубенського полку, що на Полтавщині.

1984–1989, 2005

Покажчик

А

Абрамов Ф. А. 318–320

Авакум, прор. 330

Авраам 352

Айзеншток I. 444

Алеппський Павло (Було саль-Халебі) 34, 437

Алєксєєв-Попов В. 446

Алєксей Міхайлович 82

Алківіад 341

Альвар Еммануїл 44

Амвросій (Міланський) 334–335

Амієль А. 359

Андерсен X. К. 217

Андрущенко В. 446

Анічков Д. 308

Анна Йоанівна 77, 83, 89, 93

Анна Леопольдівна 80, 93

Антоновський Мих. 11, 368

Апостол Д. 42–43

Апостол П. 38, 86

Апостолів, рід 101, 384

Апулей 55

Арапов П. 79

Арая Франческо 86

Ареопагит Діонісій 232, 334, 336, 348

Арістіпп 254

Арістотель 40, 55, 255

Арнд Й. 359

Аскоченський В. 19, 333, 438, 441

Асмус В. 305, 446

Ассизький Франциск 219, 221, 444

Ахматова А. 169

Б

Багалій Д. 5, 12, 25, 30, 33–34, 131, 216, 221, 290, 310, 431–432, 434–437, 441, 444, 446, 450

Базилевич Гр. 112

Базилевич Й. 113

Базилевич О. 122

Барабаш Ю. 444

Баранович Л. 57–58, 159, 438

Барсов А. 308

Барсуков М. 158, 442

Бах 85

Бачинський Іл. 430

Бекон 84

Березовський М. 83, 92

Бердяєв Нік. 329, 447

Беринда П. 147

Бернс Роберт 201

Бєлий Ан. 171,