Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

Все це якийсь дивний переломний момент, той самий, що мав статися багато років тому. Усьому виною я, зі своєю довбаною гордістю і не бажанням довести свої наміри.

– Як після всього, я можу тобі довіряти? Де гарантія того, що це не повториться? Що ти знову не заплутаєшся, не відчуєш себе обділеним і не зрадиш мене?

– Ніхто ніколи не дає гарантії, це називається людське життя, але ти знаєш, що я зрозумів? Зрадити тобі було плюнути собі в душу і більше я такого не допущу. Подивися на мене, – торкаюся її обличчя і розчиняюся в її очах. – Ти моя жінка, мені потрібна тільки ти, більше нікого не хочу.

Олеся важко зітхає і кілька разів клепає очима, мені практично вдалося пробитися крізь шипи, я повинен її досягти.

– Я люблю тебе, – шепочу їй прямо в губи. – Повернися до мене і стань знову моєю дружиною.

– Ти зараз робиш мені пропозицію? – фиркає вона й обводить поглядом лікарняну палату.

– Зізнаюся, не таку романтику я планував, але це порив почуттів, чи тобі не знати? – посміхаюся як ідіот і чекаю, що вона відповість.

– Я подумаю, Заремський, – відповідає Олеся і тягнеться до моїх губ. На радостях цілую її й потроху, напруга відпускає моє тіло.

Подумає. Трохи не те, на що я сподівався, але з урахуванням усіх подій, це теж не поганий варіант.