Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

— Торі… ти ж знаєш… адже ти здогадалася, що це був я, правда? - я торкнувся її обличчя, але вона відсахнулася. Цей біль був сильнішим за фізичний. Знає. Але відкидає?

Вона заплющила очі, і я бачив, як її нижня губка затремтіла. Вона намагалася стриматись. Коли вона знову розплющила очі, то в них стояли сльози.

— Всі ці дні я намагалася… уявити цей момент, — її голос тремтів, і як мені хотілося їй притиснути до себе, заспокоїти, але… хто я для неї? Смертний, поранений, безсилий... - Я пам'ятаю... твої слова там, на площі, але з кожним днем я починала сумніватися. Я… не знаю, хто ми один для одного. Я… не знаю тебе, а ти… ти прийшов у цей світ, у тіло Деміана… не заради мене, у тебе були свої плани, а я… була лише частиною життя Деміана…

— Впевнена? – сумно посміхнувся я, а серце... серце все одно щеміло від болю. - Напевно, я б віддав і своє безсмертя за життя Деміана, аби бути поряд з тобою, Торі.

— Це ж просто слова… Тоді чому ти мене покинув? Чому тієї ночі ти… відштовхнув мене, немов дізнавшись про все – ти вирішив просто кинути мене? Чому не сказав, хто ти? Я… намагалася вірити Деміану. Хіба ти не розумієш, що я… так вірила йому?

Зараз у її очах стояли сльози та злість… а ще біль.

— Пробач мені, Торі… Я намагався захистити тебе, але я не знав, як це зробити. Тієї ночі, я не хотів тебе покидати. І я не знав, що Деміан живий і що він повернеться… це так складно, все пояснити! Перебуваючи на землі, я не міг залишити всі свої справи у своєму світі. Як і з твоєю матір'ю… я не можу перебувати на землі весь час, у мене… були свої обов'язки, мене потребували люди… Тієї ночі мене викликали по терміновій справі. Знаю, що був не найкращий момент, знаю і шкодую, що залишив тебе, я був потрібен тобі… але… мабуть, боги не повинні закохуватися, бо поєднувати два життя неможливо. Обов'язково страждатиме одне з них, і в моєму випадку завжди страждало земне, - з гіркотою визнав я. – Але повернутись до тебе я вже не зміг. Душа справжнього Деміана повернулася в рідне тіло, хоч я був певен, що вона мертва у цьому світі. А потім я міг спостерігати за тим, як готується для мене пастка. Знаю і навіть не сперечаюся, що це – не виправдання… І навіть усвідомлюю, що… я припустився непробачної помилки. Як і з твоєю матір'ю... якби все виявилося дещо іншим... А сказати тобі, хто я насправді... по-перше, я боявся, що ти мені не повіриш, боявся, що твої почуття... саме до Деміана, а не до мене.

— Але хіба ти не знав про свої почуття до мене? - з образою в голосі запитала Торі.

— А що я міг тобі запропонувати? Як і зараз… Боги не здатні на… справжні та довгі почуття, мабуть. Я закохався один раз, вдруге, але хіба принесло це комусь щастя? Хоча… зараз я готовий на все, щоб ти… мене покохала, Торі, таким, яким я є. Я більше не прив'язаний до своїх обов'язків, у мене більше немає іншого будинку, крім того, де ти будеш поруч зі мною. Ти злишся, що я тебе обдурив? У цьому є причина?

Вона відвернулася від мене і її плечі здригнулися.

— Торі... кохана... - я підійшов і хотів обійняти, але її слова так жорстоко врізалися в серце.

— Я вірила йому і зраділа… а потім… я кликала тебе… щоб ти врятував мене… але ти не приходив, а я… я просто… не могла повірити, вважала себе такою дурною… а йому просто потрібна була моя енергія… - схлипувала Торі, а я, здавалося, вмирав з кожним її словом, розуміючи тепер, звідки стільки сили було в Деміані. І пам'ятав її заклик, вважаючи, що це лише пастка, і якщо я не прийду, ніхто не постраждає, портал закриють без мене і вона залишиться жива. Але вона чекала на мене, просила допомоги…

Я уявив, як вона зраділа появі Деміана, якими… жорстокими їй здалися, можливо, його слова, вчинки, дії… І я ще смію називати її своєю коханою??? Я… просто нікчема, який не здатен кохати і захистити! Я не хотів шукати собі виправдання. Їх і не мало бути!

Я не зможу залікувати її рани, не зможу її втішити. Вона потребувала мене... спогади з минулого з новою силою завдавали біль. Так, все, що сталося з Лорі виявилося неправдою, але… якби все трапилося насправді, як я і вважав раніше, що тоді? Я не врятував одну, не врятував іншу.

Я пройшов і сів на стілець. Я вже не звертав увагу на біль у тілі… часом навіть здається, що цей біль настільки безглуздий, коли всередині тебе інший біль. Хвиля ненависті та жага помсти опанували моєю душею, але… в тому, що трапилося винний в першу чергу я.

— Тебе шукають, Торі. Тулай повинен тебе захистити, - крізь внутрішній біль промовив я, намагаючись зрозуміти, усвідомити, що повинен триматися від дівчини подалі. – На жаль… через мене дізналися, що ви обоє живі. І за вами вестиметься полювання.

— Ми знаємо, — відповіла дівчина, а я не мав сил більше дивитись на неї, бачити в її очах зневагу та образу. Я поклав на стіл руки, зчепивши пальці в замок, і в них упер свій погляд. – Вночі активувалося моє шлюбне татуювання. Деміан не дурень, щоб зрозуміти, що якщо воно не зникло, значить, я жива. До того ж Тулай змінив свою оболонку і «короля» знайшли мертвим.

— Справа не тільки в Деміані. Ваш ворог набагато сильніший за цих смертних жерців. Ними керує мій брат, Рейлі, один із богів верхнього світу, - сухо промовив я.

— Що? Це як? - стривожилася Торі, і я лише на секунду окинув її поглядом.

— Я не знаю які його справжні мотиви, але, здається у нього все йде за планом. Він використовує Деміана у своїх цілях, але мені поки що незрозуміло в яких саме, що йому потрібно. Я був упевнений, що душа твого чоловіка покинула його тіло, адже інакше я б не зміг взяти його оболонку, але на мій великий подив, його душа повернулася в ту ж мить, як я покинув тіло і цей світ. І можу навіть припустити, що він не здивований, що пропадав стільки часу.