Читати книгу - "Вибач та зрозумій, Катя Кірініна"

— Як після всього я можу тобі довіряти? Де гарантія того, що це не повториться? Що ти знову не заплутаєшся, не відчуєш себе обділеним і не зрадиш мене?

— Ніхто ніколи не дає гарантії. Це називається людське життя. Але ти знаєш, що я зрозумів? Зрадити тобі — було плюнути собі в душу, і більше я такого не допущу. Подивися на мене, — торкаюся її обличчя і розчиняюся в її очах. — Ти моя жінка, мені потрібна тільки ти, більше нікого не хочу.

Олеся важко зітхає і кілька разів кліпає очима, мені практично вдалося пробитися крізь шипи, я повинен її добитися.

— Я кохаю тебе, — шепочу їй просто в губи. — Повернися до мене і стань знову моєю дружиною.

— Ти зараз робиш мені пропозицію? — фиркає вона й обводить поглядом лікарняну палату.

— Зізнаюся, не таку романтику я планував, але це порив почуттів. Кому, як не тобі, знати? — усміхаюся як ідіот і чекаю, що вона відповість.

— Я подумаю, Заремський, — відповідає Олеся і тягнеться до моїх губ. На радостях цілую її, і потроху напруга відпускає моє тіло.

Подумає. Трохи не те, на що я сподівався, але, з урахуванням усіх подій, це теж непоганий варіант.