Читати книгу - "Сонце, молодість, салют, Світлана Бонд"

Вадим сів обличчям до річки й, спершись ліктем об коліно, повільно кивнув.

- Просто втратив багато чого з чужої вини, - він глянув їй в очі, які вимагали більшого. - Словом, раніше я їздив на заробітки, всі країни перераховувати не стану, але я багато де побував. За кілька років пристойно заробив, накопичив на велику квартиру з крутим ремонтом. Потім відкрив кав'ярню неподалік. А далі з чистою совістю міг жити й не думати, що колись залишуся з голим задом. Я вважав, що в мене є все для нормального життя, і не боявся, що я чогось не встигну. В мене була нормальна робота, стабільні стосунки, своє гніздечко.

Він замовк лише на мить, а Діана вже розуміла, яка жахлива історія за цим піде. Йому було неприємно про це говорити, але він сам хотів.

- Я прожив у тій квартирі півроку, а потім вона згоріла. Сусідка забула за каструлю і заснула, того дня вигорів увесь під'їзд. А я тоді ще захмелілий повернувся, з друзями засиділися допізна, спав, як убитий. Прокинувся, коли вогонь поглинав мою кімнату. Я схопив телефон, рюкзак із паспортом і спустився у вікно по трубі. В тій квартирі залишилося тупо все. Все, що я наживав ці роки. Ще купа документації з роботи, я взяв додому, думав доробити, а воно згоріло. Начальник не зміг мене зрозуміти, я його конкретно підставив із цією справою, довго він розгрібав, а мене звільнив. Потім мене дівчина кинула, за те, що я жебрак і безхатько. Іноді доводилося ночувати в кав’ярні... Мати пропонувала пожити з ними, але в них нова родина, Інгрід живе з ними, не хочу заважати. А я щось придумаю, може знову поїду, - він зробив кілька ковтків кави та продовжив: - Після цього я став робити набагато більше фотографій, від того життя їх залишилося зовсім небагато. Якби не вони, я б і сам сумнівався, що кажу правду.

Діана поклала голову йому на плече.

- Це жахливо... - вона підібгала губу, не знайшовши відповідних слів. - Позбутися всього за один вечір...

- Погано починати все з чистого аркуша. Коли хтось прийшов і відібрав усе те, що йому не належало. В мене така депресія була, потім Рік потягнув мене в табір, сказав, що від усього відволікає. І справді. А наші сварки - це щось особливе.

- Згодна, - Діана ледь помітно посміхнулася. - Без вашої компанії ми б вмирали від нудьги.

- Я тобі розповів половину своєї біографії, - наголосив Вадим. - Цікаво дізнатися щось про тебе.

Діана зам'ялася. Точно не сьогодні. Така інформація не для нього.

- Про мене поговоримо іншим разом.

- Отже, буде інший раз, - повеселішав Вадим. Його обличчя різко стало серйозним від виниклого прохання. - Поцілуй мене.

Серцебиття Діани почастішало настільки, що починало оглушувати й підступало до скронь. Вона притулилася до його губ. Поцілунок вийшов чистим і невинним, немов перший. Якби він не напав на неї тоді в кінотеатрі, все могло б бути саме так.

Притискаючи Діану до себе, Вадим повільно відкинувся на плед. Поцілунки тривали так само довго й ніжно. Тіло Діани знову вкривалося мурашками, що бігали по всій шкірі аж до кінчиків пальців. Їй так подобалася ця прогулянка, не хотілося, щоб вона закінчувалася.

Пролунала вібрація телефону Діани. Вона неохоче відірвалася від Вадима і помітила вихідний дзвінок від Аліси.

- Ти де? Усе нормально? - турбувалася подруга.

- Так, - опухлими губами промовила Діана. Після такого слова давалися особливо важко.

На жаль, на сьогодні їхній час вийшов.

За ту коротку розмову Вадим встиг заховати термос і чашки в рюкзак. Сам розумів, що потрібно повертатися, але зовсім перестав стежити за часом.

Вони рушили назад до табору, домовилися розділитися біля хвіртки, щоб не заходити разом. Помітили, як по схилу спускаються Ярослав із його компанією. Теж втекли, але ж ще навіть підйому не було.

- Ви що тут робите? - Діана перейшла в наступ.

- А ви? - обеззброював своїм запитанням Ярослав. - Ще й удвох. Кому розповім, охрініють!

- Саме так, а ще тобі ніхто не повірить, - процідила Діана. - То куди ви намилилися?

- Потрібен букет для однієї прекрасної дами, - Ярик кивнув на друга. Той вирішив зробити дівчині приємне, але поплелися всім натовпом. - Щось типу такого, - він вказав на ромашки в руках Діани.

- За яблучним садом квіти є, - запропонував Вадим галявину, що була значно ближче. - Шукайте там.