Читати книгу - "Сім смертей Івлін Гардкасл"

елінгу. — Я допитував старшого конюха, а той сказав мені, що ви поїхали того дня кататися верхи, але ж це було лише для алібі. Ви домовилися з Томасом зустрітися тут, тож вам було достатньо лише проїхати повз сторожку, прив'язати коня та пройти сюди навпростець через ліс. Я сам засікав час. Ви могли прийти менш ніж за півгодини, не будучи ніким побаченою, тож мали б ще вдосталь часу, щоб тихо вбити Томаса в елінгу, помитися в озері, перевдягнутися й повернутися до свого коня раніше, ніж хтось помітить, що вас немає. Ви вкрали у старшого конюха знаряддя вбивства та ковдру, якою мали намір накрити тіло. Саме конюха мали б у всьому звинуватити після виявлення мертвого Томаса, але щось пішло не за планом, так?

— Усе пішло не за планом, — сказала вона, цокаючи язиком. — Елінг був запасним планом, на випадок, якщо не вдасться перший. Я мала намір оглушити Томаса каменем, а потім утопити й залишити плавати на поверхні озера, доки хтось його не знайде. Трагічний нещасливий випадок, а потім ми всі живемо собі далі. На жаль, я не мала можливості скористатися жодним з двох планів. Я вдарила Томаса по голові, але недостатньо сильно. Він почав кричати, я запанікувала й зарізала його на відкритому місці.

Голос у неї невдоволений, але не дуже сильно. Таке враження, ніби вона описує пікнік, що був зіпсований поганою погодою, і я ловлю себе на тому, що витріщаюся на неї. Більшу частину того, що трапилося, я зрозумів ще до того, як прийшов сюди, але почути це від неї, сказане так безжально, так безсердечно — це просто жах. Вона не має ні души, ні совісті. Мені важко повірити, що це справжня людина.

Побачивши, що я відволікся, Анна бере розмову на себе:

— І саме тоді на вас наткнулися леді Гардкасл і Чарлі Карвер, — вона ретельно обдумує кожне слово. — Вам якось вдалося переконати їх, що смерть Томаса була випадковістю.

— Вони майже самостійно себе в цьому переконали, — каже Івлін. — Коли вони з'явилися на стежці, я подумала, що мені кінець. Але варто було лише почати казати, що я намагалася забрати ніж у Томаса, аж Карвер доповнив решту. Нещасливий випадок, діти бавилися, таке інше. Він сам виклав мені вже готову історію.

— Ви знали, що Карвер був вашим батьком? — питаю я, опанувавши себе.

— Ні, але ж я була дитиною. Я просто сприйняла це як везіння й пішла кататися верхи, як мені сказали. Лише коли мене відправили в Париж, мати розповіла мені правду. Напевно, вона хотіла, щоб я пишалася ним.

— Отже, Карвер бачить свою доньку на берегу озера вкриту кров'ю, — продовжує Анна, говорячи повільно, щоб нічого не пропустити. — Він розуміє, що вам знадобиться чистий одяг, а тому йде до будинку, щоб принести його, а Гелена залишається з Томасом. Ось що побачив Стенвін, коли пішов за Карвером до озера, ось чому він вважав, що Гелена вбила власного сина. Ось чому він дозволив своєму другові взяти на себе вину.

— А ще тому, що отримав багато грошей, — каже Івлін, закопиливши губу так, що визирають кінчики її зубів. Її зелені очі осклянілі, безвиразні. Жодного співчуття, ніякого каяття. — Мати йому впродовж цих років добре платила.

— Чарлі Карвер не знав, що ви спланували вбивство заздалегідь і вже мали змінний одяг, який залишили в елінгу, — кажу я, намагаючись не шукати серед дерев Чумного Лікаря. — Там цей схований одяг і залишався, доки ваша мати не знайшла його, коли відвідувала Блекгіт минулого року. Вона відразу зрозуміла, що це означає. Вона навіть розповіла про одяг Майклові, певно, перевіряючи його реакцію.

— Напевно, вона думала, що він знав про це вбивство, — з жалем каже Анна. — Тільки уявіть: вона не може довіряти жодному зі своїх дітей.

Здіймається вітер, по наших ліхтарях дзенькають краплини дощу. У лісі щось шумить, нерозбірливо й далеко; на мить це відволікає Івлін.

«Затримай її», — беззвучно рухаю я губами до Анни, коли знімаю з себе пальто й вішаю його на її худі плечі, заслуживши цим слабку посмішку.

— Напевно, для леді Гардкасл це було жахливо, — каже Анна, щільніше загортаючись у пальто. — Зрозуміти, що дочка, заради захисту якої вона дозволила коханому піти на шибеницю, холоднокровно вбила свого брата, — вона робить раптову паузу. — Як ви могли зробити це, Івлін?

— Гадаю, краще спитати, чому вона це зробила, — кажу я, дивлячись на Анну. — Томасові подобалося стежити за іншими. Він знав, що потрапить у халепу, якщо його спіймають, тому добре навчився бути непомітним. Одного дня він пішов за Івлін у ліс, де вона зустрічалася з хлопцем-конюхом. Я не знаю, чому вони зустрічалися, не знаю навіть, чи була ця зустріч спланована. Можливо, то був збіг, але думаю, що трапився нещасливий випадок. Сподіваюсь, то був нещасливий випадок? — кажу я, кинувши погляд на Івлін, яка розглядає мене як метелика, що сів їй на рукав.

Усе наше майбутнє написано в маленьких зморшках навколо її очей; це бліде обличчя наче кришталева куля, всередині якої лише туман і жахіття.

— Втім, яка різниця, — продовжую я, розуміючи, що вона не збирається відповідати. — Хоч там як, вона його вбила. Напевно, Томас не зрозумів, що він побачив, бо інакше побіг би назад і розповів би все матері, але якоїсь миті Івлін збагнула, що він знає. Вона мала два варіанти: змусити Томаса замовкнути, поки той нічого не розбовкав, або зізнатися в тому, що вона зробила. Вона вибрала перший варіант і взялася ретельно працювати.

— Дуже добре, — каже Івлін; її обличчя сяє. — За винятком однієї або двох деталей усе так, ніби ви бачили все на власні очі. Ви такий чудовий, пане Ґолд, ви знаєте це? Ви набагато цікавіший, ніж та нудна істота, яку я побачила у вас минулої ночі.

— Що сталося з хлопчиком-конюхом? — питає Анна. — Старший конюх сказав, що його не знайшли.

Івлін міркує над цим питанням досить довго. Спочатку я думаю, що вона вирішує, чи відповідати, чи ні, але потім розумію правду: вона намагається згадати. Вона вже багато років не думала про це.

— Це було досить дивно, — відсутнім голосом каже Івлін. — Він повів мене показати якісь печери, що він знайшов. Я знала, що мої батьки цього не схвалять, тому ми пішли потайки, але мені було з ним досить нудно. Ми ходили по незнайомій частині лісу, і він упав у якусь нору. Нічого надто серйозного, я легко могла привести туди кого-небудь. Я сказала йому, що йду по