Читати книгу - "Літо в моїй пам'яті, Руслан Баркалов"

Наталі для Насті вже давно була чимось в роді кращої подруги чи радше старшої сестри. Дівчата завжди між собою вміли порозумітися. Настя була дівчиною з гнучким характером. Вона ніколи не старалася лізти на рожен. А для чого? Наговорити комусь чогось завжди устигнеться. А от уміння вчасно закрити рота або потушити прояви непорозуміння – це мистецтво справжньої жінки. І тут не лише в буквальному значені слова. І не лише відносно себе.

Настя не раз зверталася за порадою до своєї подруги-сестри. І та ще ні разу не відмовила. Навіть, як що і сама була чимось зайнята по вуха. Але для Насті все знаходила якусь хвилинку аби погомоніти.

Тож не дивно, чому вони з Владом так швидко знайшли спільну мову. Обоє вміють вислухати, порадити, підтримати, допомогти. А головне – почути те, про що йде мова! А не просто зробити щось аби як найскоріше збутися. Настя була в цьому повністю переконана.

Вона бачила в цих двох прекрасну молоду пару, готову йти на зустріч випробуванням життя і часу. А ті, в свою чергу, сміялися з її таких тверджень. І не відомо чому переглядали між собою. Ніби передавали якісь сигнали або шифровані послання поглядом, мімікою, жестом – зрозумілими лише їм.

І знову осінь. І знову навчальні будні. І знову сірі хмари закриють сонце. Влад поїде до себе. А Наталі залишиться тут і буде допомагати їй, Насті з навчанням, батькам по дому. Словом, все вернеться як і було до. Настя приймала цю допомогу з великим задоволенням. Але разом із тим їй було важко зрозуміти одну річ. Батьки Наталі рідко бували в гостях. А сама вона ще рідше знаходила час аби провідати їх. Хоча і жили в одному місті. Зате час знаходився аби поїхати до баби Пракентії, кілометрів за сто двадцять.

Але Наталі це пояснювала тим, що вона виросла з бабусею Пранкою. І тому вона їй дуже рідна. Навіть рідніша ніж тато з мамою. А ті в свою чергу ні словом не обмовилися ніколи, що щось не так.