Читати книгу - "Таємничий острів"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Спілете! Набе! — вигукнув інженер. — Сподіваюся, ви не поранені?
— Ні, не поранені, — відповів журналіст, — правда, злегка зачепило рикошетом! Але, погляньте-но, цей чортів бриг входить до протоки!
— так, — підтвердив Пенкроф, — і за десять хвилин він стане на якір проти Гранітного палацу!
— А який ваш план дії, Сайресе? — звернувся Гедеон Спілет до інженера.
— Доведеться нам заховатися в Гранітному палаці, поки ще є час і каторжники нас не знайшли.
— Абсолютно з вами згодний, — відповів Гедеон Спілет, — але замкнувшись там…
— Будемо діяти згідно з обставинами, — сказав інженер.
— Ну, тоді вирушаймо, і швидше! — вигукнув журналіст.
— А як, на вашу думку, містере Сайрес, чи не краще нам з Айртоном залишитися тут? — запитав моряк.
— А навіщо, Пенкрофе? — заперечив Сайрес Сміт. — Ні, нам не варто зараз розлучатися.
Не можна було втрачати ні хвилини. Колоністи вибралися з Нетрів. Невеликий виступ кряжа ховав їх від очей піратів, які юрмилися на палубі «Швидкого», але гучна луна гарматних пострілів, що трощила скелі, свідчила про те, що бриг підходить до берега.
Дістатися до підйомника, досягти дверей Гранітного палацу, де з учорашнього дня сиділи замкнуті у великому залі Топ і Юп, було справою однієї хвилини.
І вчасно! У вікна, повиті зеленню, вони побачили, як «Швидкий», огорнутий клубами диму, входив до протоки. Колоністам довелося навіть трохи відійти вбік, тому що всі чотири гармати стріляли безугавно і ядра били наосліп по Нетрях і по гирлу ріки Віддяки, хоча захисники її вже залишили свої позиції. Скелі розліталися на шматки, і слідом за кожним залпом лунали тріумфуючі вигуки піратів, що кричали на всю горлянку «ур-ра!»
І все-таки залишалася надія, що Гранітний палац уціліє, тому що Сайрес Сміт наказав з обережності замаскувати вікна зеленню, але раптом ядро знесло двері і влетіло до коридору.
— Прокляття! — вигукнув Пенкроф. — Невже ці негідники нас знайшли?
Можливо, що пірати й не помітили колоністів, але, безсумнівно, Боб Гарвей вважав своєчасним дати залп по завісі зелені, що підозріло яскраво виділялася на тлі кам’яної стіни. Обстріл Гранітного палацу продовжувався з подвоєною жорстокістю, і незабаром ще одне ядро зірвало зелені гілки, оголивши в граніті зяючий отвір.
Становище колоністів стало безнадійним. Їхній притулок викрили. А вони не могли спорудити перешкоди проти ядер, навіть не могли заховатися від осколків граніту, які фонтаном злітали навколо них. Залишалося тільки одне: перейти до верхнього коридору Гранітного палацу, кинувши своє житло напризволяще. Раптом пролунав глухий удар і слідом за ним запеклі волання.
Сайрес Сміт і його товариші кинулися до вікон…
Величезний водяний стовп, подібний до смерчу небаченої сили, підняв бриг, що тріснув навпіл, і за десять секунд хвилі поглинули судно і злочинців, які складали його екіпаж!
РОЗДІЛ ЧЕТВЕРТИЙ
Колоністи на березі. — Айртон і Пенкроф рятують те, що можна врятувати. — Бесіда за сніданком. — Міркування Пенкрофа. — Ретельний огляд брига. — Крюйт-камера вціліла. — Нові багатства. — Останні залишки. — Уламок металевого циліндра
Вони вибухнули! — вигукнув Герберт.
Справді! Злетіли в повітря, немов Айртон підпалив порох у їхній крюйт-камері! — підтвердив Пенкроф, кидаючись разом з Набом і юнаком до підйомника.
— Але що ж усе-таки сталося? — запитав Гедеон Спілет, що ніяк не міг отямитися після настільки несподіваної розв’язки.
— Ну, цього разу ми все довідаємося!.. — жваво відгукнувся інженер.
— Що довідаємося?
— Пізніше, пізніше, а тепер ходімо, Спілете. Головне, піратів більше не існує.
І Сайрес Сміт, гукнувши із собою журналіста й Айртона, поспішив на берег, де їх чекали Пенкроф, Наб і Герберт.
Морські хвилі поглинули бриг, навіть щогли не виднілися. Водяний смерч, піднявши судно, перекинув його на бік, і в такому положенні воно й затонуло, — очевидно, вода налилася у величезну пробоїну. Але оскільки в цьому місці протоки глибина не перевищувала двадцяти футів, виходило, що під час відливу відкриється остов затонулого брига.
На поверхні води кружляли уламки корабля — цілий набір запасних щогл і рей, клітки з курми (крилаті бранки були ще живі), ящики і барила, яких напором води викинуло через люки, і вони поступово спливали на поверхню; одначе не видно було ані дощок палуби, ані шматків обшивки, що робило ще загадковішими обставини раптової загибелі «Швидкого».
Проте дві щогли, тріснувши за декілька футів вище палуби, порвали при падінні штаги й ванти і невдовзі виринули разом з вітрилами; одні були розгорнуті, інші затиснуті між дерев’яними частинами. Але ж хіба можна дивитися, склавши руки, як відлив несе всі ці багатства у відкрите море, — звичайно ні, і Айртон з Пенкрофом кинулися до піроги, наміряючись пригнати вцілілий рангоут до острова або до острівця Порятунку.
Але коли вони уже взялися за весла, їх зупинив голос Гедеона Спілета.
— А шестеро піратів, що висадилися на правому березі ріки? — запитав він раптом.
Він вчасно згадав про цих шибайголов, що пішки дісталися до мису Знахідки, після того як їхня шлюпка розбилася об прибережні скелі.
Всі глянули вбік мису і не знайшли жодного втікача. Цілком імовірно, що, ставши свідками загибелі брига, поглиненого водами протоки, бандити сховалися в глибині острова.
— Ми займемося ними пізніше, — сказав Сайрес Сміт. — Правда, бандити можуть заподіяти нам чимало зла, тому що вони озброєні, але ж шестеро проти шістьох — це значить, що сили рівні. У нас є зараз справи важливіші.
Айртон з Пенкрофом відіпхнули пірогу від берега, і, скоряючись могутнім ударам весел, вона помчалася до місця катастрофи.
Море було спокійне, і вода стояла дуже високо, тому що два дні тому настав молодик. Отже, мине близько години, перш ніж відкриється остов брига, що затонув у протоці.
Пенкроф і Айртон устигли зв’язати щогли і дерев’яні бруси канатом, кінець якого закинули на берег біля підніжжя Гранітного палацу. Колоністи спільними зусиллями витягли їх на сушу. Потім на пірогу підібрали все, що плавало на поверхні: клітки з курями, барила, ящики — і всю цю здобич негайно перенесли до Нетрів.
Разом з уламками корабля спливло кілька трупів. Серед них Айртон упізнав Боба Гарвея і, вказавши Пенкрофу на мертве тіло пірата, схвильовано вимовив:
— Ось ким був і я, Пенкрофе!
— Але зараз ви зовсім інший, наш славний Айртоне! — вигукнув моряк.
Заслуговувала подиву та обставина, що трупів було дуже мало. Колоністи нарахували тільки п’ять-шість потопельників, їх несло течією у відкрите море. Цілком ймовірно, пірати, зненацька захоплені катастрофою, не встигли залишити корабель, і, оскільки він перевернувся на бік, більшість загинула, заплутавшись в бортових сітках. Відлив, що захоплював у море трупи, рятував колоністів від сумної необхідності
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Таємничий острів», після закриття браузера.