Читати книгу - "Дюна"

Пол мовив:

— А якщо я прийму її як служницю, чи зможу передумати пізніше?

— Ти маєш рік на те, щоб змінити думку, — сказав Стілґар. — Після цього жінка вільна обирати, що забажає… або ти можеш дати їй волю обирати в будь-який інший час. Але як би не було, один рік ти відповідаєш за неї…. і ти завжди частково відповідатимеш за синів Джаміса.

— Я приймаю її як служницю, — сказав Пол.

Хара тупнула ногою і гнівно стенула плечима.

— Але ж я молода!

Глянувши на Пола, Стілґар мовив:

— Обережність — хороша риса для майбутнього вождя.

— Але ж я молода! — повторила Хара.

— Тихо, — наказав Стілґар. — Усе, що має цінність, здійсниться. Покажи Усулю його помешкання і стеж, щоб у нього був свіжий одяг і місце для спочинку.

— О-о-о-х! — зітхнула вона.

Пол достатньо роздивився жінку, щоб мати приблизне враження про неї. Він відчував, як серед загону наростало нетерпіння, знав, що через нього затримується багато справ. Він подумав, чи наважиться запитати, де матір і Чані, але з нервової пози Стілґара збагнув, що це було б помилкою.

Він став навпроти Хари й підвищив голос, щоб тоном і модуляцією посилити в ній страх і благоговіння:

— Покажи моє помешкання, Харо! Твою молодість обговоримо іншим разом.

Вона відступила на два кроки й кинула зляканий погляд на Стілґара.

— У нього чарівницький голос, — прохрипіла вона.

— Стілґаре, — мовив Пол. — Я у величезному боргу перед батьком Чані. Якщо є що-небудь…

— Це вирішуватиметься на раді, — відказав Стілґар. — Тоді й скажеш про це. — Він кивнув, відпускаючи загін, і пішов геть. Решта людей вчинила так само.

Пол узяв Хару за руку, зауваживши, якою холодною була її долоня і як вона тремтіла.

— Я не ображу тебе, Харо, — сказав він. — Покажи мені наше помешкання. — І хлопець пом’якшив голос заспокійливими нотками.

— Ти не виженеш мене, коли мине рік? — запитала вона. — Я ж точно знаю, що вже не така молода, як була колись.

— Доти, доки я живий, тобі завжди знайдеться місце біля мене, — Пол відпустив руку жінки. — Ходімо ж бо, де наше помешкання?

Вона повернулася, рушила вниз коридором, повернула праворуч у широку штольню, освітлену рівновіддаленими кулями вгорі. Сама підлога видавалася гладенькою, вільною від піску.

Пол ішов поряд із жінкою, розглядаючи по дорозі орлиний профіль.

— Ти не відчуваєш ненависті до мене, Харо?

— А чому б я мала її відчувати?

Вона кивнула гурту дітлахів, що витріщалися на них із-за високого виступу збоку коридору. Пол помітив дорослі силуети поміж дітей, частково сховані тонкими портьєрами.

— Я… здолав Джаміса.

— Стілґар казав, що церемонію вже провели і що ти друг Джаміса, — вона скоса зиркнула на нього. — Стілґар казав, що ти віддав мертвому вологу. Це правда?

— Так.

— Це більше, ніж я зроблю… ніж можу зробити.

— Ти не плачеш за ним?

— Я плакатиму за ним у годину туги.

Вони минули склепінчастий вхід. Пол зазирнув усередину й побачив чоловіків і жінок, які працювали з установленими на штативах механізмами у просторій яскравій кімнаті. Здавалося, вони дуже квапляться.

— Що вони тут роблять? — запитав Пол.

Хара озирнулася назад, коли вони проминули арку, й мовила:

— Вони поспішають завершити виробництво пластику, перш ніж ми втечемо. Нам потрібно багато росозбірників для рослин.

— Утечемо?

— Доки різники не припинять полювати на нас чи не заберуться з нашої землі.

Пол оступився, відчувши, як час на мить завмер. Йому пригадався фрагмент візуального образу пророцтва — але змінений, неначе після рухомого монтажу. Уламки пророчих спогадів відрізнялися від того, що він бачив.

— На нас полюють сардаукари, — сказав він.

— Вони знайдуть небагато, хіба що одну покинуту січ чи дві, — відказала Хара. — А ще вони знайдуть у пісках свою смерть.

— Вони натраплять на це місце? — запитав Пол.

— Можливо.

— І все ж таки ми витрачаємо час на… — він кивнув головою в напрямку арки, що лишилася далеко позаду, — …виготовлення… росозбірників?

— Ріст рослин триває.

— А що таке росозбірники? — запитав він.

Хара кинула на юнака здивований погляд.

— Невже вас нічого не вчать там… звідки ти прибув?

— Про росозбірники — нічого.

— Хай! — вигукнула вона, і все було сказано в цьому слові.

— Отже, що це?

— Кожен кущик, кожна бадилина, яку ти бачиш в ергу, — сказала жінка. — Як, на твою думку, вони існують, коли ми полишаємо це місце? Кожну рослину обережно посаджено у власну маленьку ямку. Ямки вимощено всередині гладенькими овальними шматочками хромопластику. При світлі вони стають білими. Якщо поглянеш з височини, можеш побачити, як вони виблискують на світанку. Білий колір відбиває світло. Але коли Старий Батько Сонце зайде за небокрай, хромопластик стає прозорим у темряві. Він охолоджується надзвичайно швидко. Поверхня конденсує вологу з повітря. Волога стікає вниз, підтримуючи життя в наших рослинах.

— Росозбірники, — пробурмотів він, зачарований простою красою такої схеми.

— Я тужитиму за Джамісом у відповідний час, — сказала Хара, неначе ніяк не могла відкараскатися від цього питання. — Джаміс був добрим чоловіком, але трохи гнівливим. Управний годувальник родини й просто диво з дітьми. Він однаково ставився до Джоффового хлопчика, мого первістка, і свого рідного сина. Вони були рівними для нього. — Хара запитально поглянула на Пола. — Чи буде так само з тобою, Усулю?

— У нас нема такої проблеми.

— Але якщо…

— Харо!

Вона відсахнулася, обпікшись об гостроту його голосу.

Вони минули іншу яскраво освітлену кімнату, що виднілася крізь арку ліворуч.

— А що виготовляють тут? — запитав юнак.

— Тут ремонтують ткацькі верстати, — відповіла Хара. — Але обладнання мають розібрати сьогодні вночі. — Вона вказала помахом руки на відгалуження тунелю ліворуч. — Ось там і далі — виготовляють їжу й лагодять дистикости, — вона поглянула на Пола. — Твій костюм, схоже, новий. Але якщо його потрібно буде підрихтувати, то я впораюся зі справою. Я саме працюю на фабриці.

Тепер вони зустрічали гурти людей, а отвори входів збоку тунелю траплялися чимраз частіше. Повз них пройшла колона чоловіків та жінок, несучи важкі, булькотливі мішки, які сильно пахли прянощами.

— Вони не отримають нашу воду, — сказала Хара. — І наші прянощі. Не сумнівайся щодо цього.

Пол зазирнув в отвори у стінах тунелю й помітив важкі килими на скелястих підвищеннях, кімнати з яскравими тканинами на стінах і купи подушок. Коли Пол із Харою наближалися, люди в кімнатах замовкали і, не криючись, витріщалися на Пола.

— Люди дивуються, як ти переміг Джаміса, — сказала Хара. — Ймовірно, на тебе чекають певні випробування, коли ми влаштуємося на новій січі.

— Я не люблю вбивати, — сказав він.

— Стілґар так і казав, — відповіла жінка, але в її голосі бриніла