BooksUkraine.com » Класика » З вершин і низин, Франко І. Я. 📚 - Українською

Читати книгу - "З вершин і низин, Франко І. Я."

139
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "З вершин і низин" автора Франко І. Я.. Жанр книги: Класика. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 115 116 117 ... 126
Перейти на сторінку:
воно й справді знак, що вже якийсь пажерливий смок рознимає пащеку на наш тихий закуток. Адже чути, що князь запродує ліс на зруб. А може, вже й запродав? Ну, тоді, певно, тут не те буде. Нове життя почнеться, правдивий ярмарок. Наїдуть жиди, купці, в лісі застукочуть сокири, затріщать дерева, захрумтять пили, залунають крики. Що ж, можна буде дещо заробити. І певно, що не один заробить. І людей більше буде, товариство збереться... Ну, що ж, нехай і так буде! Жаль лісу, жаль, та що діяти. Зжився з ним чоловік, та все-таки ніколи не забуває, що не тут би йому жити! Ех, та що там! Якось-то буде.

Він махнув рукою і йшов дальше. Раз зворушені в один бік думки снувалися дальше. Хто ще знає, чи князь продасть ліс. Князь багатий, грошей не потребує, а зато страх як любить полювання і для полювання держить сей ліс. Навіть з Відня приїжджали сюди панове, графи та князі, полювати на рисі та олені. В усякім разі ані продаж, ані вирубання лісу не піде так швидко. Певна річ, що різні жиди - гендлярі віддавна вже гострять зуби на столітні дуби та ялиці в сьому лісі. Аж із Гамбурга німці приїжджали їх оглядати і тільки поцмокували: «Чудесний матеріал на кораблі!» Може, то їм князь і продає на вибір оті дерева. Се було б добре, бо князь мав би дохід і ліс не був би знищений. Певна річ, що князь так і зробить. Князь занадто розумний чоловік, занадто добрий господар і занадто любить ліс, щоб мав інакше зробити.

Лісничий високо поважав князя, навіть любив його - якось не особисто, не як чоловіка, котрого знав надто мало і здалека, а як уособлення багатства, поваги, значення, як душу того величезного маєтку, котрого частиною був отсей ліс, в котрім знов він сам був частиною заряду і через котрий мав запевнений заробок і удержання. І яко такому, лісничий бажав князеві всякого добра, думав о нім саме добре і стеріг того добра, оскільки се входило в обсяг його власті. Звичаєм слабих і несамостійних натур він потребував якогось осередку для своїх думок, бажань і мрій, як хміль потребує тички; таким осередком був для нього князь. Він гордився, що належить до князівського скарбу, порівнював князя з іншими околичними панами і був певний, що жаден з них не годен розв’язати ременя в князівських черевиках; частина тої князівської величі, очевидно, спливала й на нього, і в крузі рівних собі околичних лісничих та офіціалістів він чув себе чимось вищим, поважнішим. Бути у князя, говорити з князем, подобатися князеві, заслужити собі його похвалу - се був предмет його найвищої амбіції. Він радо повторяв князеві слова, дотепи і жарти, які чув з уст князевих, а часом в потребі, в розговорі з добрими знайомими приписував князеві і такі дотепні, мудрі або меткі слова, яких той ніколи й не говорив. Одним словом, пан лісничий, Зенон Смуглевич, був ідеалом вірного слуги, був натурою, немов зроду сотвореною на слугу, одним із немногих представників того типу старих слуг, який тепер чимраз більше переводиться і вимирає.

Нараз пан Зенон зупинився, притулився до високого дуба, що стояв на самім окопі, і почав надслухувати. Та не був се звір, що звернув на себе його увагу. Він почув, як під його ногами земля почала глухо гудіти та дудніти, а далі почув далеко-далеко за лісом легесенький та довгий свист.

- Одинадцята година! - промовив він.- Поїзд надходить. Пер- сонка. Цікаво, чи нема кого до нас! Піти хіба на стацію.

І він рушив прискореним кроком наперед, тою самою стежкою по окопі, якою йшов і досі. Стація залізниці була не дуже далеко, не більше кілометра дороги. Прийде якраз в пору, коли поїзд вирушить зі стації,- значить, коли хто висяде на стації, то він мусить побачити його. Пан Зенон ждав і не ждав приїзду знайомих: брат його жінки обіцяв колись, що приїде в гостину, та коли-то він збереться! Можуть приїхати знов які купці, котрих з поручення князя треба буде примістити на лісничівці; в остатніх часах такі гості вже кілька разів бували у нього. І бог знає, хто ще може приїхати і потребувати у нього притулку, бо стація стоїть серед темного лісу, далеко від села. Князь умисне вистарався о те, щоб побудувати йому стацію в лісі - для вигоди в разі рубання лісу; що через се дооколичні села мали величезну невигоду, бо доїзд до стації був далекий і дуже трудний, особливо весною і восени - се князя нічогісінько не обходило. Адже вся ота віднога залізниці, що перед двома роками була побудована за його старанням, то була, властиво, його залізниця, хоч і побудована головно на крайові гроші. Вона перетинала його маєток, доходила аж близько до його резиденції, зупинялася гам, де йому було треба, і поки що служила головно для його потреб: возила його збіжжя, дрова, поташ і смолу з його лісів, скло з його гути, вапно з його вапнярок, його воли, вівці та свині; коли й другі люди хоч що то користали з сеї залізниці, то виглядало се так, немовби князь робив їм якусь особливу ласку.

Все дужче і дужче гуде і гуркотить земля. Ось в темряві ночі далеко під лісом заблисла мов зірка - се світло стації залізничої. Друга зірка віддалік - се барвиста лампа коло зворотниці. Ось роздався сильний свист - поїзд наближається. Далеко-далеко під лісом показалося мов криваво-червоне око, що свердлує пітьму, а за ним і весь потвір - чорний, грізний та довгий. Він бухає димом, гуркоче тисячами залізних суставів, сотками коліс товче о залізні шини на своєму шляху, а сірим димом, пересипаним іскрами бухає високо вгору, майже врівень з дубами та березами лісовими.

Коли поїзд надлетів близько, пан Зенон зупинився. Він був задиханий швидкою ходою. Стація вже недалеко, поїзд стоїть там п’ять минут - буде час дійти. Він оперся о дуба і почав числити вагони, що один за одним пересувалися поперед нього, віддалені від нього лиш о пару кроків. У особових вагонах він міг зазирати до вікон і бачити нутро кождого купе, де фіранки не були спущені. А його, певно, ні один пасажир…

 

Другий фрагмент (№ 362):

 

 

НОВЕ ЖИТТЯ

 

Повість

1 ... 115 116 117 ... 126
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «З вершин і низин, Франко І. Я.», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "З вершин і низин, Франко І. Я."