Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Я подивився на дві фігури, що схилилися над столом і моя магія просто вибухнула.
— Що відбувається? - процідив я крізь зуби, переводячи погляд з Дерека на зблідлу Дарію. А ще на його руку, яка лежала на її плечі і майже торкалася її шиї! Який ніжний та трепетний жест!
— Заспокойся, Віторе, розслабся, інакше ти влаштуєш тут пожежу, - Дерек моментально відійшов від дівчини.
Дарія зблідла ще більше і я мовчки вилаявся. А потім глянув на свої руки. Магія почала діяти.
— Мілорде?
Від її переляканого голосу, від її цього одного слова «мілорде», магія як з глузду з'їхала. Спробувавши взяти себе в руки, або точніше сказати, взяти під контроль свою магію, я якомога спокійнішим голосом промовив:
— Іди до мене, не бійся. Зі мною все в порядку.
Я бачив на її обличчі страх. Страх не переді мною. Страх за мене. Як завжди. Як я це вже бачив не один раз, і не двічі. Навіть у ті перші наші зустрічі: вона постійно хвилювалася за мене. За абсолютно чужу їй людину. Це соромно визнавати, але саме її хвилювання і переживання за мене, змусили знову захотіти жити і боротися.
Дарія підійшла і я простяг їй руку, з якої досі витікали потоки магії. Я знав, що не нашкоджу їй. Вона взяла мене за руку і я відчув, як надлишок магії виходить з мене.
— Чому ти в сльозах, сонечко? - прошепотів я, не зводячи погляду з неї. Вона похитала головою, стираючи останню сльозинку.
— Дереку? - трохи жорсткішим голосом звернувся я до лікаря.
— Це не через мене, це через...
— Все добре. Просто нісенітниця і... - випередила його Дарія і посміхнулася мені.
— Я схожий на ідіота, моє сонце?
— Ви вибачте, - знову втрутився Дерек, - мені здається вам є про що поговорити. А мені потрібно терміново віднайти один зразок. Можливо, він – ключ до нашої розгадки. І мені здається, що я забув його вдома. Так що... - чоловік схопив піджак і попрямував до дверей, - буду за годину і повідомлю вам двом свій вердикт!
Я спохмурнів, проводжаючи поглядом його. Продовжуючи тримати за руку дівчину, я все ж таки зупинив Дерека.
— Ти хоч натякни до якої розгадки знайшов відповідь?
— Вся справа в крові, Віторе. У крові! І ти одужуєш, на мою думку, не завдяки квіточкам, а завдяки крові, - збуджено промовив Дерек, ніби ми з Дарією мали все зрозуміти.
— Ти казав, що кров короля повинна була мене занапастити, чи не так?
— Це не його кров. Точніше тебе лікує не його кров, - сумбурно промовив Дерек.
— Гаразд, іди вже й повертайся за годину. Буду готовий тебе вислухати, - відпустив я його, бачачи, наскільки він був збуджений від близькості до своєї розгадки. А мені зараз був важливіший стан Дарії.
Як тільки за ним зачинилися двері, я легенько підштовхнув дівчину до себе і попросив, щоб вона сіла мені на коліна. Спершу вона невпевнено на мене подивилася, зупинила погляд на моїх очах, губах і правильно все розцінила.
— Я скучив за тобою, сонечко.
Я бачив у її очах сум'яття, нерішучість і невпевненість. Як тільки вона присіла, я обійняв її і притяг до себе. Не тільки моя магія потребувала її, але й кожна клітинка мого тіла. Я не хотів лякати її своїми почуттями, але ледве стримався. Я давно мріяв уже втілити наші сни у реальність. І тепер я хотів якнайшвидше одужати, чого б мені це не коштувало.
Спершу невпевнена Дарія з кожною секундою ставала все більш пристрасною і розкутою.
Я відірвався від її губ і зацілував її ніжну шию, кожен сантиметр її плечей. Це все моє. Вона – тільки моя. Моя. Ненавиджу, коли її торкаються інші. Інший.
— То ти розкажеш, що стало причиною твоїх сліз? - запитав я декількома хвилинами пізніше.
Дарія схилила голову, заховавши обличчя десь у мене на плечі.
— Аурі? – здогадався я. - Що вона тобі зробила? Погрожувала?
Дівчинка похитала головою, але відмовлялася говорити.
— Даріє, - погладжуючи її по спині, м'яко промовив я, - ти пам'ятаєш, я казав тобі, що кохаю тебе? Так ось. Я тебе й сьогодні кохаю, сонечко. І кохатиму завтра. І говоритиму про це щодня. Я хочу, щоб ти довіряла мені. Навіть свої думки, таємниці, хвилювання. Ти не повинна залишатися віч-на-віч зі своїми страхами. І між нами мають закінчитися недомовки. Адже ти раніше ділилася зі мною своїми думками. То чому ж, коли ми мали б стати один одному ближче, ти раптово стаєш такою потайливою?
— Я... я лише реса. Я ніколи не зможу стати Вам гідною дружиною. До того ж, я не Ваше Джерело, і це означає, що я не зможу дати Вам дитину, - від її слів у мене серце кров’ю обливалося. Моя маленька, невпевнена дівчинка.
— Даріє, адже ти розумна і розважлива дівчина. Хіба щоб стати гідною дружиною потрібно мати титул? - я не бачив її обличчя, вона так затишно примостилася на мені, не сміючи досі подивитися мені у вічі. - А я, на твою думку, гідний чоловік? Чи ти судиш лише з того, що мене називають графом?
— Ні, просто ми... не пара...
— Я думав, що пара — це дві закохані одна в одну людини, — хмикнув я.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні», після закриття браузера.