Читати книгу - "Сказанка про Крижаного Звіра, Julia Shperova"

- Як цікаво.

Я приходив до тями кілька разів і знову відрубався. У роті стояв присмак води з озера, холоду і власних видінь. Мені пахло сіркою і димом, коли я вдихав змерзлий воздух підземелля. Мене знобило і кидало у жар, і якоїсь миті явь змішалася з моїми снами і я загубився у них. 

Коли вкотре прийшов до тями, першим побачив Вірго. Чомусь навколо більше не було решіток, але руки й ноги виявилися закутими у кайдани. Ворожбит наблизився до мене, побачивши що я притомний.

- Ні, ні, тільки не знову, прошу вас.

Вірго замислено подивився на мене, наче не чув моїх слів, і мовив беземоційно, наче звертався до себе:

- Я мав вбити тебе тоді, але чомусь не вбив. Мав зробити це до того, як ти здобув таких могутніх помічників. До того, як ти зумів підкорити собі магію. Ти…ти дивився на мене своїми зеленими очима і так нагадував мене малого. Так міцно чіплявся за рештки батьківського мішечка. Чи це був мені знак?

Я ледь розумів про що він патякав. Коли тоді, за який мішечок він…

А потім пам’ять підкинула мені спогад: я сижу біля вогню вдома і дивлюся на то, як заносять у дім батькове тіло, ось мені дали мішок з його речами, а мисливці шепчуться з дідом. 

Очі не хотіли дивитися на ворога, але я все одно подивився:

- Це був ти? Ти?!

Ти вбив мого батька?! Слова застрягли у горлі і мене знову вивернуло.

- Як швидко ми скидаємо будь-які інші маски, коли вдаємося до гніву. Мені це до вподоби. Якщо хочеш знати, це Колодар наказав вбити вашого батька. Пан Волошин, гадаю, відмовив своєму старому приятелю у чомусь. Обирай що хочеш. Може він не надто волів допомагати у пошуках того-не-знаю-чого, не хотів наражати на небезпеку дітей, чи просто не став на бік нашого розумника каштеляна. І отримав за те дяку. 

Хвиля болю, розпачу, гніву і чогось такого, чому я не знав назви, охопила мене. Я рвонув з місця до треклятого зрадника і подумки вже спалював його дощенту, але сил вистачило лише на те, щоб підпалити власні кайдани. Мої руки палали недовго, ненависть же - тільки розпалилася. Я не мав сил дивуватися тому, але чомусь радів. Спалю тут все! 

Вірго лише всміхнувся, подивившись на цю жалюгідну картину. 

- Гнів це добре, дуже добре. То ти не передумав щодо твого дорогоцінного майстра? Як бачиш, він не надто переймався вашими життями, то сподіваюся, його секрети здадуться тобі тепер не такими вже й цінними. Розкажеш, що саме він наговорив тобі? І я відпущу тебе звідси до твого дорогоцінного брата.

- Якщо ти сам виконуєш його накази, як так трапилося що ти не знаєш що саме у нього в думках? - виплюнув я.

- Виконував, - виправив мене Вірго, ступаючи ближче. - Раніше. Більше ні. Він більше не довіряє мені свої таємниці, тож я поспішив покинути Склавіну. І Високий ліс.

- То на кого ти працюєш? Не на Колодара, тож на цих Едасу? Чи на ворожбитів? 

- На самого себе. Де бачу користь для себе - туди мій шлях. - Вірго смакував зелене яблуко, дивлячись на мене з інтересом, а я сплюнув на підлогу криваву слину. 

- Він нічого мені не сказав. 

- Та ну?

Вірго присів біля мене навпочіпки і схопив за волосся, змусив підняти обличчя до нього:

- Що Колодар робитиме з Темним вогнем? Нащо він йому?

- Я не знаю!

- Де він зараз? 

- Я не знаю, не знаю!

- Що він пообіцяв Раматру за Віленберг?! Відповідай, ну!

- Я не знаю! Я навіть не знаю чи він живий! Адже Буків спалено! Вщент! Ти сам так сказав!

- Сказав, - погодився Вірго, випрямився і зауважив: 

- Ти знаєш, твій брат ще живий тільки тому, що я гадаю це тебе може трохи простимулювати, але ж…я завжди можу віддати наказ стратити його. 

- Я нічого не знаю! - трохи не ридав я. - Спитайте Родосвіта! Він скаже те саме!

- Я б залюбки, але ж ти знаєш, твій брат такий скритний, вміє відгороджуватися від болю. Ти тільки уяви, навіть звістка про те що ми тебе вб’ємо, якщо він не почне розмовляти, не спонукала його до спілкування. Яке жорстокосердя.

У серці радісно вигулькнуло - він живий! Родосвіт живий!

- Бога ради, хлопче. У тебе на обличчі читати можна! Усе, крім того що мені треба…

Вірго промурмотів щось собі під носа, потім наблизився і сказав:

- Ти ще живий тільки тому, що лорд Лірхельм вважає буцімто ти відаєш щось таке, що може статися у нагоді. Щойно він зрозуміє що це не так - тебе і твого брата кинуть до киплячих вод навколо архіпелагу. І все, кінець вашій приголомшливій подорожі. Поміркуй над цим. В тебе є час до ранку,  в тебе буде останній шанс, а потім ми тебе любенько стратимо. Разом із твоїм мовчазним братом.

- Що…що буде зранку? Що за останній шанс? - разом з цим питання я виплюнув ще трохи крові на підлогу.

- Е ні, маю я ж для тебе залишити хоч краплю мотивації.