Читати книгу - "Том 11"

Я пошлю Вам ще з дороги дальші переклади з де Амі-чіса. Писатиму на перестанках, а то для друкарів отаке тремтяче писання, певне, не дуже приємне. Та й Вас прошу вибачити мені сю дряпанину, але хочу завтра раненько з Неаполя відправити, бо вже й так спізнила. Хотіла в Швейцарії викінчити, але втома подорожня і всякі клопоти не дали. Оце пишу на морі, доїжджаючи до Неаполя, статок трошки хитає і значно трясе, через те і писання таке хороше. Коли схочете щось написати мені, то хіба

1 Найпрекрасніша лілея! (італ.) — Ред.

2 «Ентелла», Головне судноплавство Італії (італ.).— Ред.

3 Сполучені Штати (Америка), Нью-Йорк, 171 А. Бродвей (Схід), М. Розенбаум (англ.).—Ред.

на таку адресу: Constantinople, Navigatione Generale Ita-liana (C° Florio-Rubatino), bastimento «Entella», L. Kos-satch

Тим часом моє поважання і привіт.

Л. Українка

222. ДО РОДИНИ КОСАЧІВ

7, 8 череня 1902 р. Палермо Piroscafo «Entella», Navigazione

Generale Italiana, 7.VI 1902, Palermo

Любії мої!

Питала я скрізь листів: і в Генуї, і в Неаполі, і в Палермо, але нігде нічого не отримала. Дуже мені то сумно взагалі, а надто після звісток, що Оксана#недобре почувається. Ну, ще в Генуї і Неаполі я думала, що то я, може, збила тими бернськими сумнівами (чи не зостатись в Швейцарії і т. і.) та що то мені через те не пишуть або знов, що листи розминулись зо мною. Але тепер вже починаю турбуватись. Вже міг би бути лист в відповідь на мій з Цюріха... Може, ще завтра буде. Коли не отримаю нічого і в Катаньї, то пропаде до решти той веселий настрій, з яким я їхала до Неаполя. Я не прошу писати в грецькі порти, бо, кажуть, туди листи ніколи не доходять в свій час, а вже прошу просто в Константинополь писати на адресу парохода (в початку листа). Але таки в Константинополь], не в Одесу, бо то буде занадто довга пауза.

8.VI. Була знов на пошті, дістала листа, але не з Києва... Пожду, значить, до Катаньї — ке хочу думати, що й там не діждусь.

Се вже п’ятий день, що я їду. І, дивна річ, ще нігде не було мені дуже гаряче,— всі кажуть, що тиждень тому назад було б навіть холодно. В Неаполі було якось туманкувато, через те колорит і контури неясні і не такі гарні, як я сподівалась (а може, я вже занадто великого сподівалась!). По-моєму, наприклад], пейзажі Lago Mag-giore235 кращі від неаполітанського; то правда, що я не була, може, в найкращих місцях (Castellamare 236, Sorrento237), а на Везувій і на Капрі де варт було, казали мені, їхати в такий не досить яскравий день; я багато часу потратила на руїни Помпеї, але не жалую, бо то, здається мені, річ єдина в світі і надзвичайно цікава. Ми таки мало стояли в Неаполі (від рана до 5-ї год[ини] по обіді), але, може, то й добре для мене, бо інакше трудно було б утриматись, щоб не бігати і не втомитись. Зрештою, я тепер вже не бігаю стільки, як тоді по дорозі в Сан-Ремо, бо вже навчилась їздити трамваями в незнайомих місцях, та ще, крім того, не ходжу по музеях, так що не томлюся.

Отож я тепер в тій Сіцілії, про яку Жевакіи розказував. Гарна сторона, загальний колорит рожево-золотий, він якось надто гармонізує з маврітапським стилем сливе всіх церков і більших будов у Палермо. Я чогось не сподівалась, що тут такі великі міста, у сій «країні бандитів і вендети». Тим часом сіцілійці (оті «бандити») показуються далеко гречніші і лагідніші від неаполітанців. В Неаполі так шарпають, ловлять за поли і набиваються з усяким поганим дріб’язком, що єдиний спосіб відчепитись, се бігтп, ні на що не дивлячись, махати руками і кричати: «No, no, по lasciami la pace!!» 238 В Палермо зовсім інакше, люди надзвичайно гречні, спитати їх дорогу, то ще й проведуть до самісінького пункту, куди треба, не чіпляються, не лізуть в очі. Тут я і мову розумію, а в Неаполі сливе нічого, такий там діалект. Компанія моряків на нашому пароході всі палермійці; я вже з усіма познайомилась, бо ми обідаємо за table d’hote усі разом — пасажири і паро-ходний персонал; зрештою, пасажирів мало: в 1-му класі ні одного, в 2-му, окрім мене, ще одна молоденька грекиня та двоє росіян (з росіянами мало знаюся, бо якісь несимпатичні) , ще двоє греків в 3-му класі — оце всі, що їдуть далеко, а то бувають італьянці на малі переїзди. Мені зовсім не нудно: розглядаючись на краєвиди (здебільшого ми їдемо ввечері і вночі, а стоїмо вдень до 5— 7-й годин), то знов сплючи (чогось страх багато сплю тут!), якось не завжди навіть маю час і охоту читати, та й до листів щось пе дуже охота бере, отак все більше dol-се far niente 239 займаюсь, лежачи на верхнім помості. І ще дивна річ, скільки їм, а все трошки голодна, у всяку годину можу їсти *— се вже така форма морської хвороби, певне! Відколи на морі, не кашляю зовсім, ніщо пе болить, про безсоння і думати забула! Якби ще не Briefkrank-heitто було б ідеально добре, але вже, видно, па світі не бу)ває нічого ідеального... Мені з думки не сходить Оксана з її істерією, часом така турбота за неї бере, що і сі эолото-рожеві пейзажі темніють. Вже в тисячу раз краще, коли я сама слаба! Ах, та що вже говорити!..

Знов, певне, будете дорікати, що я нічого не вміла описати. Та справді, якось я того в листах не вмію, при-йшлось би хіба дуже довгий лист написати. Нехай уже розкажу, що кому цікаво буде. Хутко побачимось.

Ну, піду потрактую з моряками, щоб одвезли листа на берег, певне, одвезуть, бо ще дві години до відчалу, а ні, то вже завтра в Мессіні відправлю.

Бувайте здорові та пишіть мені і в Константинополь], і в Одесу, на бога! Цілую міцно, міцно всіх.

Ваша