Читати книгу - "Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Ще з хвилину чи дві “Сан-Антоніо” продовжувала йти своїм курсом, поки іспанці не здогадалися про наміри своїх супротивників. Помітивши, що ніс “Маргарет” ось-ось удариться в борт “Сан-Антоніо”, вони налягли на штурвал, і каравела ухилилася вбік. Через те “Маргарет”, замість того щоб зіткнутися з “Сан-Антоніо”, пішла поряд, обдираючи їй обшивку борта. Якийсь час вони пливли, зчеплені таким чином, і, перш ніж хвилі порозкидали їх одну від одної, з борту “Маргарет” полетіли абордажні гаки, один з них зачепився, і обидва судна зблизилися. Бушприт “Маргарет” навис над палубою “Сан-Антоніо”.
— А тепер уперед! — наказав Пітер. — За мною!
Він підбіг до бушприта і поліз по ньому. Це була небезпечна справа. Величезна хвиля підняла Пітера високо вгору, а наступної миті він уже падав униз, поки масивний брус бушприта “Маргарет” не обрушився на палубу “Сан-Антоніо” з такою силою, що Пітер мало не вилетів, неначе камінь із пращі. Проте йому вдалось утриматися. Він схопився за шматок снасті, що хилиталася на кінці бушприта, немов батіг, що звисає з пужална, і ковзнув по ньому вниз. Вітер жбурляв Пітера з боку в бік, судно, гойдаючись на хвилях, підкидало його високо вгору. Палуба “Сан-Антоніо” підіймалася й падала, як жива істота, вона була зовсім близько — за півдюжини дюймів під ним, — і Пітер, опустивши кінець снасті, упав на майданчик біля передньої щогли. Він не розбився. Схопившись на ноги, Пітер добіг до розбитої щогли, обхопив її лівою рукою, а другою вихопив меча.
Наступної миті — яким чином, він ніколи не міг цього пригадати, — поруч з’явився Кастелл, а потому ще двоє чоловіків з “Маргарет”, проте один із них скотився з палуби в море. Саме цієї хвилини залізний ланцюг абордажного гака урвався, і “Маргарет” відкинуло вбік. Підійти до “Сан-Антоніо” вона вже не могла. Вони втрьох залишилися в полоні своїх ворогів. Проте іспанців не було видно — ніхто з них не наважувався стояти на цьому високому майданчику — фальшборт82 було знищено, коли бушприт “Маргарет”, неначе палиця якогось велетня, вдарив по каравелі й зніс його.
Троє сміливців стояли, схопившись за щоглу й чекаючи свого кінця, бо тепер їхні друзі були за сто ярдів од них і вони розуміли, що потрапили в скрутне становище. З різних кінців каравели на них обрушилася злива стріл. Одна пронизала горло матросові, він упав, схопившись за неї руками, й одразу скотився у хвилі; інша стріла поцілила в руку Кастелла — його меч випав і відлетів убік. Пітер схопив стрілу за кінець, зламав її навпіл і витяг, та права рука Кастелла була вже безпорадна, а лівою він чіплявся за уламок щогли.
— Ми зробили все, що могли, синку, — вигукнув Кастелл, — і програли.
Пітер скреготнув зубами, роззирнувся довкола розпачливим поглядом — говорити він не міг. Що можна вдіяти? Залишити Кастелла, кинутися до центру корабля і там загинути чи залишитися на місці й тут померти? Ні, він не дасть себе порішити, як птаха на гілці, він загине в бою.
— Прощавайте! — гукнув він крізь шум бурі. — Боже, порятуй наші душі!
Дочекавшись, коли корабель бодай на мить набуде рівноваги, Пітер кинувся до корми, добіг до трапа, що вів на нижню палубу, спустився по ньому й зупинився, тримаючись за поручні.
Картина, яку він побачив, була досить дивна. Довкола, вздовж фальшбортів, стояли іспанці і з цікавістю спостерігали за ним. А за декілька кроків од нього, спершись на щоглу, стояв д’Агвілар. Він підняв руку, в якій не було ніякої зброї, й звернувся до Пітера:
— Сеньйоре Брум! Не рухайтесь: ще один крок — і ви будете мертві. Вислухайте мене спочатку, а потім дійте, як вам заманеться. Поки я говорю, я можу не боятися вашого меча?
Пітер ствердно хитнув головою, і д’Агвілар підійшов ближче, бо навіть у цьому, затишнішому місці важко було щось почути через ревіння урагану.
— Сеньйоре, — сказав Пітеру д’Агвілар, — ви дуже хоробра людина і здійснили такий подвиг, якого ніхто ніколи не бачив. Я хочу врятувати вас, якщо зможу. Я заподіяв вам зло — мене спонукали до цього кохання і ревнощі, і тому я знову-таки хочу пощадити вас. Напад на вас зараз означатиме не що інше, як убивство, а я, ким би я не був, не вбивця. Насамперед заспокойтесь. Володарка наших сердець перебуває тут, на борту. Але не бійтеся, я не заподіяв їй ніякої шкоди і не заподію. Цього не зробить також хтось інший, поки я живий. Не кажучи вже про інші причини, я не хочу ображати жінку, яка, сподіваюся, з власної волі стане моєю дружиною. Повірте мені, сеньйоре, я так само не хочу неволити жінку, як не хочу стати вбивцею її коханого.
— Хіба не так ви вчинили, коли викрали її із дому за допомогою підступної вигадки? — люто вигукнув Пітер.
— Сеньйоре, я вчинив зле щодо неї і вас усіх, але я відшкодую вам це.
— Відшкодуєте? Яким чином? Повернете мені Маргарет?
— Ні, я цього не зможу зробити. Навіть коли вона сама захоче цього, в чому я сумніваюсь. Ніколи, поки я живий!
— Приведіть її сюди, і нехай вона в моїй присутності скаже, хоче вона повернутися чи ні! — закричав Пітер, сподіваючись, що Маргарет почує його.
Та д’Агвілар тільки посміхнувся й заперечливо похитав головою.
— Цього я теж не можу зробити, — сказав він, — це завдало б їй болю. Проте, сеньйоре, я готовий розплатитися з вами і з вами, сеньйоре, — д’Агвілар уклонився Кастеллу, який непомітно для Пітера сповз трапом і тепер стояв позаду нього, позираючи на д’Агвілара з холодною ненавистю. — Ви завдали нам величезних збитків, адже так? Ви полювали за нами на морі й убили чимало наших людей. А тепер ви мали намір захопити наше судно й перерізати нас, та Господь Бог став на заваді. Тож ваше життя вже належить нам, і ніхто не осудить нас, якщо ми вас уб’ємо. Але я
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Копальні царя Соломона. Прекрасна Маргарет», після закриття браузера.