Читати книгу - "Злочини у сфері службової діяльності: кримінально-правова характеристика."

4. Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 354 КК, характеризується виною у формі умислу. Вид умислу — прямий. Обов'язковими ознаками суб'єктивної сторони є корисливий мотив та мета отримати незаконну винагороду.

5. Суб'єкт одержання незаконної винагороди — спеціальний. Ним може бути будь-який працівник лише державного підприємства, установи ми організації, заснованих виключно на державній формі власності, який з використанням займаного ним становища на підприсмстві, в установі чи організації може виконати або не виконати певні дії в інтересах іншої особи, за що вимагає незаконну винагороду. Суб'єктами злочину можуть бути, зокрема, державні службовці державних підприємств, установ чи організацій, які не є службовими особами, посади яких відносяться до однієї з категорій посад службовців, визначених ст. 25 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 р.[452], і яким встановлені ранги відповідно до ст. 26 цього Закону. До працівників державних підприємств, установ чи організацій, які не є службовими особами, відносяться також державні службовці, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ, та інші працівники, правове становище яких регулюється відповідно до Закону України “Про державну службу" та іншими законами "України.

Для найменування юридичних осіб, вчинення певних дій працівниками чи службовими особами яких всупереч інтересам служби з використанням службового становища чи з порушенням покладених на них обов'язків або зловживанням наданими їм правами визнається правопорушенням, в тому числі і злочином, український законодавець традиційно вживає терміни "підприємство", "установа", "організація". На законодавчому рівні дається визначення лише понять "підприємство" та "організація", а останнє — лише щодо юридичних осіб приватного права.

Закон України “Про власність" від 7 лютого 1991 р.[453] у ст. 2 виділяє три форми власності: приватну, колективну та державну (п. 4 ст. 2), поділяючи державну власність на загальнодержавну (республіканську) власність і власність адміністративно-територіальних одиниць (комунальну власність). Відповідно до визначених названим Законом форм власності Закон України "Про підприємства в Україні" від 27 березня 1991 р. (втратив чинність з 1 січня 2004 р. згідно зі ст. 2 Прикінцевих положень Господарського кодексу України у зв'язку з набранням ним чинності з 1 січня 2004 р.[454]) серед видів підприємств називав державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць, та державне підприємство, засноване на загальнодержавній (республіканській) власності. Виходячи з положень названих законів у Класифікації організаційно-правових форм господарювання, затвердженій та введеній у дію наказом Держкомстандарту від 22 листопада 1994 р. № 288[455], виділялись державне підприємство та державне комунальне підприємство. У Конституції України хоча і відсутня окрема норма, в якій би містився поділ власності на форми, фактично у ній називаються три форми власності: приватна, державна та комунальна (ст. 41 Конституції). У зв'язку з прийняттям Конституції України та законів, у яких по-іншому, ніж у Законі України "Про власність", вирішене питання про форми власності, Законом від 4 лютого 1998 р., яким були внесені зміни до п. 1 ст. 2 Закону України “Про підприємства в Україні", назва виду підприємства "державне комунальне підприємство, засноване на власності адміністративно-територіальних одиниць", було змінено на "комунальне підприємство, засноване на власності відповідної територіальної громади". Таким чином, до набрання чинності ЦК України та ГК України 1 січня 2004 р. були певні підстави до державних підприємств відносити і підприємства, засновані на комунальній власності.

ЦК України 2003 р. виділяє три форми власності: приватну (ст. 325 КК), державну (ст. 326 КК) та комунальну (ст. 327 КК).

ЦК України та ГК України внесли суттєві зміни у визначення організаційно-правових форм суб'єктів приватного та публічного права залежно від форми власності. ГК визначає підприємство як самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади, або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому ГК та іншими законами (ч. 1 ст.62). При цьому ГК, залежно від форм власності, визначає такі основні види підприємств:

1) приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи);

2) підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності);

3) комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади;

4) державне підприємство, що діє на основі державної власності;

5) підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності).

При цьому ГК виділяє два види державних підприємств:

1) державне унітарне підприємство, яке утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління (ч. 1 ст. 73), і яке діє або як а) державне комерційне підприємство, або як б) казенне підприємство (ч. 8 ст. 73);

2) корпоратизоване підприємство (державне акціонерне товариство), в яке може бути перетворене державне унітарне комерційне підприємство у випадках та порядку, передбачених законом (ч. 7 ст. 74).

Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання (ч. 2 ст. 74), а казенного підприємства — на праві оперативного управління. Порядок створення, здійснення господарської діяльності, реорганізації та ліквідації державних підприємств визначається ст. 73–77 ГК. ГК також виділяє два види комунальних унітарних підприємств: 1) комунальне комерційне підприємство та 2) комунальне некомерційне підприємство (ст. 78).

Враховуючи набрання з 1 січня 2004 р. чинності Цивільним і Господарським кодексами 2003 р., Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики наказом від 28 травня 2004 р. № 97 затверджені державні класифікатори з наданням чинності з 1 червня 2004 р.: ДК 001:2004 Класифікація