Читати книгу - "Ежені Гранде. Селяни"

Коли графиня розкривала свій парасоль, до неї підійшов Мішо сказати, що генерал лишає її на два дні солом'яною вдовою.

— Пане Мішо, — жваво сказала йому графиня, — не обманюйте мене, тут діється щось серйозне. Ваша дружина налякана, і коли в цьому краю багато людей, подібних до дядька Фуршона, то тут зовсім не можна жити…

— Якби це було так, пані,— сміючись відповів Мішо, — нас би вже давно не було в живих, бо дуже легко позбутися нас. Селяни верещать — от і все. Але на те, щоб від галасу перейти до діла і від правопорушень до злочинів, вони занадто дорожать життям і вільним повітрям… Олімпія розповіла вам розмови, які налякали її; але тепер вона здатна злякатися навіть сну, — додав він, беручи жінчину руку і кладучи її на свою жестом, що давав зрозуміти про потребу мовчати.

— Корнвен! Жюльєт! — гукнула пані Мішо і незабаром побачила у вікні голову своєї старої куховарки. — Я йду на два кроки, погляньте за домом.

Два величезні собаки, почавши вити, засвідчили, що наявні сили гарнізону Авонської брами були досить серйозні. Почувши собак, з кущів вийшов Корнвен, старий першеронець, чоловік годувальниці Олімпії, і продемонстрував одну з тих голів, які дає тільки Перш. Корнвен не міг не бути шуаном у 1794 і 1799 роках.

Усі супроводжували графиню по тій з шести алей, яка виходила просто до Коншської брами і була перерізана Срібним струмком. Пані де-Монкорне йшла попереду з Блонде; кюре, Мішо і його дружина півголосом розмовляли про відкриття, яке зараз зробила графиня щодо становища в краї.

— Може, така воля провидіння, — казав кюре, — бо, коли графиня цього схоче, ми зможемо добрими ділами й сумирністю виправити цих людей.

Приблизно кроків у шестистах від павільйону, уже за струмком, графиня помітила на алеї розбитий червоний глечик і пролите молоко.

— Що могло статися з дівчинкою? — вигукнула вона, кличучи Мішо та його дружину, які були повернули назад до павільйону.

— Таке ж нещастя, як і з Перетою, — відповів їй Еміль Блонде.

— Ні, хтось зненацька напав на бідну дитину і переслідував її, бо глечик відкинуто вбік, — сказав абат Бросет, уважно розглядаючи землю.

— О, це безперечно сліди ніг Пешіни, — сказав Мішо. — Відбиток стоп, які круто повернули назад, вказує на якийсь раптовий переляк. Дівчина прожогом кинулася до павільйону, намагаючись повернутися додому.

Усі пішли по слідах, на які вказував пальцем начальник охорони, придивляючись до них на ходу й зупинившися посередині алеї, у сотні кроків від розбитого глечика, там, де відбиток ніг Пешіни раптом обривався.

— Тут, — сказав він, — вона повернула до Авони; дуже можливо, що хтось відрізав їй шлях до павільйону.

— Але, — вигукнула пані Мішо, — минуло вже понад годину, як її нема!

Той же страх відбився на всіх обличчях. Кюре побіг до павільйону, розглядаючи дорогу, в той час, як Мішо, охоплений тією ж думкою, вирушив по алеї до Коншів.

— Божо мій, вона тут впала! — вигукнув Мішо, повертаючися з того місця, де зникали сліди, що йшли в напрямі Срібного струмка, до місця, де вони теж зникали посередині алеї.— Дивіться, — сказав він, вказуючи на землю.

Усі дійсно побачили на піску алеї: відбиток людського тіла. '

— Сліди, що йдуть до лісу, залишені ногами, взутими у черевики на мотузяній підошві…— сказав кюре.

— Це жіночий слід, — сказала графиня.

— А там, біля розбитого глечика, слід чоловічої ноги, — додав Мішо.

— Я не бачу слідів двох різних ніг, — сказав кюре, що простежив до самого лісу сліди жіночого взуття.

— Її, звичайно, схоплено й занесено в ліс! — вигукнув Мішо.

— Коли це слід жіночий, то нічого не можна зрозуміти, — вигукнув Блонде.

— Це, напевне, якась штука цієї потвори Ніколя, — сказав Мішо. — Він кілька днів стежить за Пешіною. Я сьогодні просидів дві години під Авонським мостом, щоб захопити падлюку, якому якась жінка, може, й допомагає в його справі.

— Це жахливо! — сказала графиня.

— Вони все це вважають жартами, — сумно й гірко вимовив кюре.

— О, Пешіна не дасться їм в руки! — сказав начальник охорони. — Вона здатна переправитися через Авону вплав… Я піду поглянути береги річки. Ти ж, люба Олімпіє, повертайся додому. А ви, панове, й ви, пані, ідіть по алеї до Коншів.

— Який край! — сказала графиня.

— Мерзотники трапляються скрізь, — зауважив Блонде.

— Чи правда, пане кюре, — спитала графиня, — що я вирвала цю дівчинку з пазурів Рігу?

— Усі дівчата до п'ятнадцяти років, яким ви, пані, дасте притулок у себе в замку, будуть вирвані з лап цієї потвори, — відповів абат Бросет. — Намагаючись затягти до себе цю дитинку, тоді ще молодшу, розстрига водночас прагнув задовольнити й свої розпусні нахили, і почуття помсти. Беручи дядька Нізрона в пономарі, я зміг дати цьому простакові зрозуміти наміри Рігу, що обіцяв йому виправити провину свого дядька, мого попередника по кафедрі. Це одна з причин образи колишнього мера на мене; його ненависть від цього ще зросла… Дядько Нізрон урочисто заявив Рігу, що вб'є його в разі якогось нещастя з Женев'євою, і поклав на нього відповідальність за всякий замах на честь дівчинки. Я дуже схиляюся бачити в переслідуваннях Ніколя Тонсара якийсь мерзенний задум цієї людини, яка вважає, що їй тут усе дозволено.

— Отож він не боїться суду? — сказав Блонде.

— По-перше, він тесть місцевого прокурора, — відповів після паузи кюре. — Далі, ви не уявляєте, — продовжував він, — глибокої безтурботності поліції і прокуратури щодо таких людей. Якщо тільки селяни не палять ферм, не вбивають, не