Читати книгу - "Шістка воронів"

— За Інеж, — тихо додав він.

Матаяс лише раз різко кивнув.

Інеж хотіла, щоб Каз став кимось іншим, кращою людиною, шляхетнішим злодієм. Але такому хлопцеві тут не було місця. Такий хлопчик здох би від голоду в провулку. Той хлопець не повернув би її назад.

«Я збираюся отримати свої гроші, — заприсягся Каз. — І я збираюся отримати мою дівчину». Інеж ніколи насправді не була його, але він знайде спосіб дати їй свободу, яку так давно пообіцяв.

Нечисторукий повернувся, щоб побачити, як робиться груба робота.

46

Пекка

Пекка Роллінз заховав грудку юрди за щокою й відкинувся в кріслі, оглядаючи обірвану команду, котру Дауті привів до кабінету. Роллінз жив над «Смарагдовим палацом» у велетенському номері-люкс із кількох кімнат. Кожен їхній дюйм був вкритий позолотою й зеленим оксамитом. Він любив яскравість — в одязі, у друзях, у жінках.

Діти, що стояли перед ним, були повною протилежністю будь-чого, що можна було б назвати належним стилем. Вони були вбрані в костюми «Комеді Бруте», але ніхто не міг увійти до його кабінету, не показавши обличчя, тож маски довелося зняти. Деяких він упізнав. Колись Пекка сподівався найняти Ніну Зенік, а зараз вона виглядала так, ніби може не протягнути й місяця — уся перетворилася на випнуті кістки, темні западини й тремтячі руки. Здається, йому вдалося тоді уникнути поганої інвестиції. Дівчина спиралася на гігантського фієрданця з поголеною головою й жорстокими блакитними очима. Він був велетенський, можливо, колишній військовий. Непогано мати неподалік від себе такі гарні м’язи. Де Каз Бреккер познаходив цих людей?

Хлопчик біля нього був шуанцем, але виглядав занадто молодим, щоб бути вченим, якого вони всі так палко прагнули прибрати до своїх рук. До того ж Бреккер ніколи б не привів когось настільки цінного до «Смарагдового палацу». А ще, звичайно, Роллінз знав Джаспера Фахея. Стрілець наробив неймовірну кількість боргів майже в кожному азартному барлозі Східної Бочки. Те, що він бовкнув, допомогло Роллінзу дізнатися, що Бреккер посилає команду до Фієрди. Довелося трішки покопирсатися й дати купу хабарів, але це принесло свій урожай. Він дізнався, звідки й коли вони відпливатимуть — виявилося, що ця інформація мала свої недоліки. Бреккер був на крок попереду нього і його Десятицентових Левів. Маленький канальний щур спромігся зрештою навіть потрапити до Льодового Двору.

Це була також і добра звістка. Якби не Каз Бреккер, Роллінз досі сидів би в камері тієї клятої фієрданської в’язниці, чекаючи на нову серію тортур, або, імовірно, оглядав би околиці з палі на верхівці кільцевої стіни.

Коли Бреккер зламав замок його в’язничної камери, Роллінз не знав, збирається хлопець його врятувати чи вбити. Він чув безліч пліток про Каза Бреккера, відколи той зайняв видатне становище в Покидьках, — цю жалюгідну групку Пер Гаскель називав бандою, — і бачив його кілька разів у Бочці. Хлопчина прийшов нізвідки й став проблемою, котра збивала з пантелику. Але він залишався тільки заступником, не генералом, простим солдатом, блазнем біля ніг Роллінза.

— Привіт, Бреккере, — сказав Роллінз. — Прийшов помилуватися?

— Не зовсім. Ти знаєш мене?

Чоловік здвигнув плечима.

— Звичайно, ти — той маленький негідник, котрий продовжує красти моїх клієнтів.

Вираз, який промайнув на хлопцевому обличчі, спантеличив Пекку. Це була ненависть — чиста, чорна, що повільно вирує. «Що такого я заподіяв цьому маленькому сцикунові?» Але за мить вираз зник, і Роллінз зачудувався, чи не привиділося йому це взагалі.

— Чого ти хочеш, Бреккере?

Хлопець стояв там, а в його погляді майнуло щось суворе й божевільне.

— Хочу зробити тобі послугу.

Роллінз помітив Бреккерові босі ноги й в’язничний одяг, руки без легендарних чорних рукавичок — яка сміховинна претензійність.

— Ти не виглядаєш так, ніби перебуваєш у становищі, у якому можеш зробити комусь послугу, дитинко.

— Я збираюся залишити ці двері відчиненими. Ти не настільки тупий, щоб піти на пошуки Бо Юл-Баюра, не маючи за спиною команди. Дочекайся свого часу й тікай.

— Якого дідька ти мені допомагаєш?

— Тобі судилося померти не тут.

Чомусь це прозвучало як прокляття.

— Я твій боржник, Бреккере, — сказав, майже не вірячи своєму щастю, Пекка, коли хлопчик зачинив двері його камери.

Бреккер зустрівся з ним поглядом, чорні очі перетворилися на печери.

— Не турбуйся, Роллінзе. Ти заплатиш.

Без сумніву, хлопчик повернувся за своїм боргом. Він стояв посеред Роллінзового розкішного кабінету, схожий на темну чорнильну пляму. Обличчя залишалося рішучим, а руки відпочивали на ціпку, прикрашеному воронячою головою. Пекка не дуже-то й здивувався, побачивши його тут. Ширилися чутки, що обмін між Бреккером і Ван Еком не склався й що крамар тепер пильнує за Рейкою й рештою Казових лігвищ. Але він не спостерігав за «Смарагдовим палацом». Просто не мав на це причин. Роллінз навіть не був певен, чи крамар знає, що він узагалі повернувся з Фієрди живим.

Коли Бреккер завершив описувати кістяк ситуації, Роллінз знизав плечима й сказав:

— Тебе перехитрили. Хочеш моєї поради? Віддай Кувея Ван Екові й закінчуй із цим.

— Я прийшов сюди не за порадами.

— Крамарям подобаються податки, які ми платимо. Вони позаочі пускають випадкове пограбування банку чи проникнення зі зламом до будинку, але чекають від нас, що ми залишимося в Бочці й не заважатимемо їм займатися бізнесом. Ти розпочнеш війну з Ван Еком, і все зміниться.

— Ван Ек вийшов з-під контролю. Якщо Торговельна Рада дізнається…

— І хто збирається їй це сказати? Канальний пацюк із найогидніших нетрів Бочки? Не дури самого себе, Бреккере. Мінімізуй свої витрати й живи, щоб боротися далі.

— Я борюся щодня. Ти хочеш сказати, що на моєму місці просто відступився б?

— Слухай, ти збираєшся зрубати гілку, на якій сидиш, — гарну гілку, — і я радо подивлюся, як ти це зробиш. Але я не збираюся допомагати тобі. Не буду об’єднуватися з тобою проти крамаря. І ніхто не буде. Ти домагаєшся не дрібної війни між бандами, Бреккере. Міська варта керчинська армія й флот вишикуються проти тебе. Вони спалять Рейку до пня разом зі стариганом усередині, а на додачу повернуть собі П’яту гавань.

— Я не сподівався, що ти битимешся пліч-о-пліч зі мною, Роллінзе.

— То чого ти хочеш? Я дам тобі це. У розумних межах.

— Мені потрібно передати повідомлення до равканської столиці. Швидко.

Роллінз здвигнув плечима.

— Досить просто.

— І мені потрібні гроші.

— Приголомшливо. Скільки?

— Двісті тисяч крюґе.

Роллінз ледь не вдавився власним сміхом.

— Ще щось, Бреккере? Смарагд Ланцов? Дракон, який сере веселками?

— Ти маєш зайві гроші, Роллінзе. А я врятував тобі життя.