Читати книгу - "Безцінний"

уже обізвали зрадниками, які заради п’яти хвилин слави висадили в повітря підмурівки Заходу. Та якщо ці підмурівки були гнилі, то їх необхідно було висадити й узятися до будівництва дому заново. Я пишаюся тим, що справу було оприлюднено завдяки «двом польським громадянам, які бажають зберегти анонімність, і одному мобільному телефону».

Якщо коли-небудь дізнаємось їхні прізвища, я перший підпишу петицію, щоб збудувати їм великий пам’ятник у центрі Варшави.

Бо це вони (і один мобільний телефон) ввели нашу планету в XXI століття. Аби лиш воно було кращим від попереднього.

Серійний убивця

Генрих Гіммлер (1900–1945) був не просто одним із чільних нацистів, правою рукою Гітлера, чиновником номер два III Рейху в ранзі міністра внутрішніх справ. Він був не тільки шефом СС, шефом гестапо і шефом поліції. Генрих Гіммлер був утіленням усього найгіршого, чого зазнало людство у XX столітті. Він відповідав за всі жахи і звірства, які постають у нас перед очима, коли ми думаємо про Другу світову війну. Він придумав інцидент у Ґлівіце. Він створив організацію «Лебенсборн», аванпост для розмноження справжніх арійців. Він прищеплював віру в окультну германську могутність. Він створив концтабори, і саме за його планом ці табори мали остаточно ліквідувати єврейський, циганський і слов’янський народи. Він віддав наказ збудувати табір в Освенцімі й обладнати його газовими камерами. І це він був головним ідеологом, ініціатором і наглядачем Голокосту. До рук союзників потрапив 21 травня, 23 травня було підтверджено його ідентичність, того самого дня вчинив самогубство, ковтнувши капсулу з ціанистим калієм — такою була офіційна версія. Подробиці його таємничої і раптової смерті ми дізнаємося в 2045 році — саме тоді стануть доступні засекречені на сто років британським Міністерством оборони документи, що стосуються цієї події. Лондон іще не висловився, чи в зв’язку з архівами Лебрехта їх буде оприлюднено раніше.

16 березня

Зниклий локомотив

номер 23

Світ мистецтва, очевидно, не може жити без таємниць, бо ж на місці кожної розкритої з’являється декілька нових. Цього разу матеріал для пліток з’явився після докладного аналізу німецьких документів, які супроводжували знайдену в Калятівках колекцію картин. Серед іншого там є докладна інвентаризація, з описами картин, прізвищами авторів і датами створення. Так, під номером 23 значиться «В’їзд локомотива на станцію вночі» Клода Моне, олія на полотні, 110 на 70 сантиметрів, 1896. Цікаво, що це той самий рік, коли в Парижі брати Люм’єр показали славетний однохвилинний фільм «Прибуття потягу на вокзал Ла-Сьота». На підставі дати створення й назви твору можна припустити, що картина великого майстра була жестом підняття кинутої кінематографістами рукавички, ніби Моне хотів довести, що, послуговуючись пензлем і фарбами, досягне кращого ефекту, ніж французькі брати, що використовували реалістичні рухомі картинки.

— Я затремтів, коли вперше побачив цей опис, — каже Януш Мілішкевич, цінитель живопису і знавець ринку мистецтва. — Моне й імпресіонізм завжди асоціюються зі світлом, сонцем, кольором. Картина майстра імпресії, на якій зображено локомотив, що суне крізь ніч і бореться, долаючи морок… це має бути неймовірно. Без сумніву картина була б оздобою колекції графа Мілевського, та й узагалі будь-якої колекції з паризьким Музеєм Д’Орсе на чолі.

Була б, якби була. Тимчасом картини немає серед збереженої в Татрах колекції. І знову множаться загадки. Чи її не було у зібранні вже тоді, коли його ховали в 1945 році? Чи зникла під час перенесення зі старого сховку до нового? А може, її викрали тепер, після віднайдення татранського скарбу? Національний музей у Варшаві мовчить, але неофіційно нам вдалося довідатися, що він точно подаватиме у цій справі заяву до прокуратури.

Наразі схоже на те, що після виявлення Рафаеля місце найрозшукуванішої картини світу довго порожнім не було. Усміхненого юнака замінив локомотив.

8 травня

Промениста зоря Давида

Учора Вашингтон підтвердив чутки, які ширились певний час, і на спільній конференції Білого Дому й Державного департаменту було оголошено, що всі охочі скористатися з такої нагоди громадяни Ізраїлю зможуть без будь-яких формальностей стати громадянами Сполучених Штатів. Обґрунтовуючи це, президент підкреслив, що хоч немає юридичних підстав, аби адміністрація США була якимось чином відповідальна за діяльність своїх попередників сімдесят років тому, варто іноді нагадати світові, що звичайна людська порядність важливіша, ніж надруковані дрібними літерами кодекси.

Зміст юридичних актів не доведено до відома, але на практиці рішення Вашингтона означає не тільки те, що невдовзі кожен громадянин Ізраїлю зможе виїхати до Штатів і жити там без будь-яких додаткових формальностей. Це означає також те, що напад на громадянина Ізраїлю буде нападом на громадянина Сполучених Штатів, що в новому світлі подає всі конфлікти на Близькому Сході.

— Саме це насправді є найважливішим у цьому рішенні; напевно, було виторгуване під час таємних американо-ізраїльських переговорів, — стверджує Марцін Вронський з Інституту єврейських студій Університету Марії Склодовської-Кюрі. — Євреї не збираються раптово залишати свою вітчизну, щоб масово оселитися в Небрасці, ніхто при здоровому глузді не може розглядати такий сценарій, їм було важливо забезпечити собі вічну підтримку найпотужнішої армії світу, що, власне, і сталося.

Навряд чи це благородне рішення врятує президента від утрати посади. Слідча сенатська комісія, яка досліджує Гіммлергейт, невдовзі завершить роботу, і якщо вона підтвердить, що президент і найвищі чиновники американської адміністрації намагалися затушувати справу і приховати знайдені в Польщі документи, — а все на це вказує, — напевно буде розпочато процедуру імпічменту, оскільки президент сам не поступиться, наслідуючи Ричарда Ніксона, що видається дуже правдоподібним.

Знаменно, що в той час, коли американські сенатори закінчують роботу, наші парламентарі допіру схвалили склад слідчої комісії, яка має дослідити польський слід у цій справі. Емоції зрозумілі, зважаючи на те, що коли підтвердиться припущення, що найвища польська влада на чолі з прем’єр-міністром і міністром культури співпрацювала з американцями у спробі приховати архіви Лебрехта, це може означати Державний трибунал, а можливо, навіть кримінальний процес. За кодексом державним чиновникам, які діють на шкоду Речі Посполитій, загрожує до десяти років ув’язнення.

8 травня

Шок! Шок! Шок! Шок!

Поляки — жертви другої категорії!

Коли бракує слів, нехай говорять цифри: під час Другої світової війни загинуло сто п’ятдесят тисяч польських солдатів і понад п’ять з половиною мільйонів звичайних громадян, із яких три мільйони були польськими євреями. Польща втратила майже сімнадцять відсотків свого довоєнного населення. Жодна інша країна не зазнала таких відчутних втрат! Після війни було встановлено, що матеріальна шкода склала понад шістсот доларів на мешканця. Ще раз підкреслю: жодна інша країна не зазнала таких відчутних втрат! Знищено СОРОК ВІДСОТКІВ усіх культурних цінностей. І втретє: жодна