Читати книгу - "Абсурд у тазику, Сергій Кузнєцов"

Стендап-гумореска для військових пенсіонерів

Я знову йду містом, своєю улюбленою, добре знайомою вулицею…

Іду красиво, радію життю. Нікого не чіпаю, всім доброзичливо усміхаюся. Погода чудова, настрій піднесений. Порядку не порушую. Іду стройовим – крок карбую чітко, тягну носочок, підіймаю ногу на потрібну висоту – все, як ведеться, за статутом… Нормальний парадний стройовий крок. Ногу опускаю відразу на всю ступню, вкарбовуючи її в асфальт.

І самому собі приємно та людям на радість. Перехожі обертаються і привітно махають руками. Зустрічні також радіють, роздивляються та сміються, дехто показує на мене пальцем – ну, очевидно, наводять мене в приклад своїм друзям і попутникам, щоб знали, як правильно ходити. Дехто фотографує, але тільки на ходу. Просили зупинитися, щоб сфотографуватися, але я не погоджуюсь – не можна змінювати темп руху, це не красиво. Порядок має бути у всьому.

Всім однозначно демонструю мою громадянську позицію – податки та комуналку сплачую вчасно, керівництво не критикую, уряд не лаю. Все гаразд.

Люди, які простим розхлябаним кроком і незграбною ходою йдуть тротуаром, мені здаються нудними. Вони такі нецікаві! Іде такий собі цивільний «вареник», схожий на тюленя з ластами, чап-чап… Що в нього на думці? Не зрозуміло. Інша справа я – відразу видно, що людина стройова, підтягнута, у минулому відмінник бойової та політичної підготовки… Клас! Дурні та наївні люди думають, що волочити ноги по землі, це легше та простіше. Лінь – ото і все, більше нічого. Не розуміють краси стройової ходьби. Не можуть зрозуміти…

Виправку мою видно здалеку! Виправка – вона не просто так, її в магазині не купиш, вона виробляється роками служби. А може, дається від народження... генетично, так би мовити...

Дехто називає мене «військовим пенсіонером», але це вони просто не в курсі, не знають чарівне слово. Ті, хто служив, говорять інакше, вони знають це слово – «Дембель»! Вимовляється шанобливо, голосно та чітко.

Ви запитаєте, навіщо я вам це все розповідаю? До чогось закликаю? Не знаю, не знаю… Може, й закликаю, та не всіх. Можливо, я і закликаю вас ходити стройовим по місту, у вільний час, собі в задоволення, за хорошої погоди… Але це сильно залежить від вашої внутрішньої готовності це робити, від вашої внутрішньої свободи. Ходити містом стройовим кроком може далеко не кожен, а лише досвідчена людина, з відповідними навичками та вмінням. Так і кажуть – «військова кісточка»!