Читати книгу - "Маленький світ"

— Насправді Дарк це не ім’я, а прізвисько.

— Це як?

— Як тобі пояснити, іноді люди вигадують собі або комусь інше ім’я, яке йому насправді більше підходить, це може бути яке завгодно слово. А ім’я так ім’ям і лишається. У колі друзів людина зветься так, як їм ближче. От мене друзі називають Еммі.

— Не розумію, навіщо ж тоді людині дають ім'я, яке їй не підходить, або не подобається?

— Коли його обирають, а зазвичай це роблять батьки, вони ж не можуть знати, чи сподобається воно дитині коли вона стане дорослою.

— Ось, все готово! — перервав розмову Дарк. — Зараз почнемо шукати.

Емби зачаровано дивилися на яскраву стіну у якій мелькотіли зображення, і не відомі їм малюнки.

— Що це? — проговорив Тей.

— Комп’ютер, — відповів Дарк, — саме тут ми знайдемо все про вашу квітку.

Він все ще здивовано дивився на маленькі створіння, слідкуючи за їхніми рухами. Форо покинув їсти, заклавши шматок печива за пазуху й здивовано вдивлявся у невідомий предмет. Дарк посміхнувся, подивився на Емму, а потім набрав у пошукову стрічку кілька слів. Враз на моніторі комп’ютера з’явилися різнокольорові знімки дивовижної квітки.

— Ось вона, красуня, Раффлезія — найбільша квітка світу. У діаметрі досягає метра, не має ані стовбуру, ані листя. Навіть коріння не має. Паразитує на ліанах. Має неприємний запах. Саме ця квітка вам потрібна?

— Тею, це та квітка?

— Мабуть що та, я не знаю про неї нічого, крім того, що вона найбільша у світі.

— А що вам потрібна сама квітка? Вона за розмірами та вагою мабуть не поступається містечку у якому ви живете, — Дарк посміхнувся.

— Ні, сама квітка не потрібна, нам потрібна з неї роса. Вона має чарівну властивість.

— Еммо, може розповіси усе детально, мені теж цікаво, що ви робитимете далі, — звернувся Дарк до Емми.

— Так, вибач. Я відразу повинна була це зробити.

Вона розповіла все що знала, хлопці мовчки слухали та не зводили очей з червоної квітки.

— На все про все часу є тільки кілька тижнів, а тепер вже менше… — вона замовкла.

— Оце так історія, невже я справді не сплю?! — вигукнув Дарк, і відсахнувся з посмішкою, коли Емма хотіла ущипнути його ще раз. — Здається мені доведеться вас розчарувати. Диво-квітка росте аж на Суматрі у вологих джунглях. Навіть якщо, теоретично, вийде добратися туди за кілька днів, то знайти її там неможливо, за такий короткий час.

Емби уважно стежили за кожним словом хлопця, і болюче розчарування враз торкнулося їх облич. Форо зірвався, і побіг до стіни з малюнком. Він намагався схопити квітку та лише шкрябав монітор комп’ютера.

— Ні, Форо, — з жалем промовила Емма, — ні, це не можливо! Вона намальована, розумієш? Це як книга, у вас є книги?

— Що ж робити, адже ми повинні її знайти?! — вигукнув Тей.

— Дарку, що робити? — приєдналася до нього Емма.

— Навіть не знаю. Зараз спробую ще пошукати. Можливо на щось натраплю.

Він все нажимав на літери та вперто перегортав сторінки, які з’являлися на моніторі. Потім знов повертався на початок та знов щось нажимав.

Тей непомітно для себе почав молити невідомий предмет про допомогу. Пройшло не мало часу. Емма підійшла до плити, й поставила чайник на вогонь. Вона теж нервувала, навіть сама не чекала, що буде так перейматися через цих двох малесеньких створінь. А образ Тея, і зовсім здавався їй взірцем для дорослих чоловіків, з якими їй випадало спілкуватися у своєму житті.

Він був дуже серйозним, та так щиро хвилювався за сестру, що навіть потрапити у інший світ заради неї не побоявся. Адже це диво, що емби зустріли саме її. Навряд чи вони лишилися живими, навіть якщо б на них натравив її батько. Вже не кажучи про тварин, чи птахів, які могли проковтнути хлопців мов комах. Вона знов подивилася на Тея, присівши на стілець, і положивши голову на руку. «Він навіть гарний!» — подумала про себе, — хоч і кучерявий.

— Сталь! — закричав Дарк.

— Що? — злякалася вона.

— Неймовірно! Треба було в новинах шукати, відразу знайшли б!

— Де, де вони, покажи!

— Ось, читай: «Сенсація! У ботанічному саду нашого міста з’явилася найбільша квітка на планеті. Працівники саду, вже вкотре намагалися виростити Раффлезію Арнольді, але не вдавалося. Цього разу вона виросла сама, скоріш усього з ненароком привезеної зернини, яка потрапила у землю разом з саджанцями тропічних рослин. Кілька місяців твердий бутон ніхто не помічав, а коли стало зрозуміло, що це саме Раффлезія, робітники боялися нашкодити їй та не розголошували подію, адже зараз цією квіткою цікавляться багато людей. Бутон Раффлезія Арнольді визріває дев’ять місяців, і ось завтра квітка повинна розкритися. У ботанічному саду розкуплені усі квитки та заброньовані місця для журналістів, адже квітка цвіте усього кілька днів. З цікавістю чекаємо на гарні знімки, а у кого є можливість, поспішайте побачити цю красу на власні очі!»

— Дарку, ти геній! — вигукнула Емма, і обійнявши його за голову поцілувала у щоку. Тей відразу помітив це, і з цікавістю спостерігав за ними. Позаду стояв Форо і посміхався. Він не зрозумів до кінця, що саме сталося та точно бачив, що це добре.

— Хлопці, ви не уявляєте, як вам пощастило! Таке буває раз на сто років. Квітка у нашому місті, і вона завтра розкриється! Адже це неймовірно! Вона росте дев’ять місяців, і саме завтра зацвіте, саме небо, здається вам допомагає!

Очі Емми блистіли, і сяяли радістю. А коли вона побачила як затанцювали Тей і Форо, дзвінко розсміялася.

— Тепер можна відпочивати, а завтра з ранку поїдемо у ботанічний сад. Дарку, ти ж нам допоможеш?

— Звичайно Еммі, мені тепер самому цікаво. До речі, а що буде потім, коли ви закінчите цю справу?

— Я відвезу їх до дому. Хоча, навіть не знаю де те місце з якого вони потрапили у наш світ.

— А яким же чином ти знайдеш це місце?

— Справа у тім, що саме я принесла їх у будинок мого батька. Тому буду пригадувати місця в яких я тоді була. Я часто гуляю у горах, але найчастіше однією і тією ж дорогою. Тому думаю, що знайду. Якщо батько мене не вб’є. Я обіцяла не ходити без дозволу, і тільки-но з ним помирилася. Навіть не знаю, що тепер буде…

— Еммо, вибач, що принесли тобі стільки клопоту, — промовив Тей, слухаючи розмову.

— Все добре, Тею. Не переймайся. А вибачатися зарано, бо ми ще нічого не зробили, ще купа справ. Тому пропоную відпочити! На дворі вже зовсім темно, і ми всі