Читати книгу - "Тільки на папері, Anna Vesper"

— Максиме, я зробила помилку. Величезну, жахливу помилку. Але я люблю тебе. Я завжди тебе любила. Я чекатиму тебе, навіть після цього шлюбу. Ти розлучишся з нею, і ми будемо разом, як і планували.

   Її слова прорізали йому душу. Вони були одночасно правдивими й отруйними. Він дивився на Вероніку, згадуючи моменти, коли був щасливим із нею. Але тепер ці спогади здавалися блідими, зіпсованими.

— Чекатимеш? — його голос був глузливим. — Як ти чекала сьогодні? З іншим чоловіком у своїй спальні?

   Вероніка закрила обличчя руками, сльози змішувалися з дощем, але вона не здавалася.

— Максиме, я була слабкою. Але я люблю тебе. Я знаю, що зробила помилку, але дай мені шанс. Ми можемо все виправити.

   Максим повільно витер обличчя рукою, намагаючись вгамувати внутрішню бурю.

— Ти хочеш, щоб я пробачив? Щоб усе було, як раніше? — Його погляд був крижаним.

Вона кивнула, не відводячи очей.

— Я не можу, Вероніко. Ти зрадила не лише мене, а й усі наші плани, нашу довіру. І якщо ти здатна на це зараз, то що буде потім?

   Він розвернувся і пішов у дощ, не чуючи її благань і сліз.

   Дощ не припинявся, вуличні ліхтарі тьмяно освітлювали мокрі тротуари. Максим ішов уперед, не маючи чіткого маршруту. Його душа була сповнена болю, але десь у глибині починала народжуватися нова рішучість. Відтепер він не дозволить почуттям керувати своїм майбутнім.