Читати книгу - "Заради майбутнього"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Так, він там перекладачем працює. Батько лише на один день і мріє про камеру. Якщо відправите сьогодні, я її беру. Якщо не зможете, тоді я не купуватиму, бо батько завтра ввечері вже повертається назад.
— Надішлю сьогодні, — сказав Ярик.
— Чудово! Житомир, «Нова пошта» № 3, Фоменко Святослав Юрійович. Мій номер вам висвітився.
— Так.
Обоє на кілька секунд замовкли, немовби не знаючи, що говорити. Ярик спробував завершити розмову:
— Тоді-і…
— У вас там написано «торг», — долинуло з динаміка.
— Так, але…
— Я розумію, що мені терміново й усяке таке, але, може, трохи скинули б?
Ярик насупився. Розмова невідь-чому не подобалася, виникало бажання якнайшвидше її завершити.
— Не знаю, я…
— Гривень п’ятсот, — тиснув Слава. — Ну?
— Добре.
— Тоді вісім п’ятсот, так? За «Canon 700D» з кітовим об’єктивом?
Гроші втрачати не хотілося, і Ярик раптом дещо вигадав:
— Так, вісім п’ятсот, — погодився, проте тут-таки додав: — Але тоді без бонусів.
— Це як?
— Якщо ви наполягаєте на знижці, пульт я залишаю собі.
Без камери той пульт йому ні до чого, втім Ярик вирішив ризикнути. І не прогадав. Після нетривалої паузи покупець озвався:
— Добре. Не знаю, чи треба буде пульт батькові, але нехай. Надсилайте з ним.
— Тоді ціна — дев’ять тисяч, — відкарбував Ярик.
— Так, — скрипнувши невдоволенням у голосі, погодився Слава, — дев’ять тисяч гривень.
— Святослав Фоменко, Житомир, третє відділення?
— Так.
— Накладений платіж?
— Так.
— Сьогодні до обіду надішлю, — і Ярик скинув виклик.
Попри неприємний осад від розмови, чоловік відчув радість, що камеру вдалося так швидко продати. Він зберіг у контактах номер Фоменка й одразу після того почув тихе шарудіння в кімнаті. Чоловік пройшов із кухні до кімнати і, помалу прочинивши двері, зазирнув досередини. Дружина прокинулася.
— Уже ранок?
— Так, — сказав він. — Відкинути штори?
— Не треба. — Лі прибрала передпліччя від очей, однак затуманений погляд ковзав стіною понад Яриковою головою, і чоловік збагнув, що дружина його не бачить. — Я ще трохи полежу.
— Звісно. Зробити тобі щось? Хочеш теплого молока? Чаю?
— Ні, я просто полежу.
— Добре. — На неї було боляче дивитися. Жмутки пушку на тім’ї та скронях, що залишилися після останньої хіміотерапії, більше нагадували плісняву, а не волосся. — Піду поснідаю.
Вона мовчки покивала.
Ярик повернувся на кухню, проте снідати не став. Підступив до вікна, притулився лобом до шибки і, закусивши губу, спостерігав, як край неба наливається блідо-сірим кольором.
7
Слава Фоменко зателефонував трохи більше ніж за годину. Ярик перед тим, як відповісти, секунд п’ять тупився в телефон і супився.
— Слухаю.
— Доброго ранку ще раз! Це знову Славік стосовно камери. Ви ще не відправляли посилку?
Ярик звів очі на годинник — щойно перевалило за восьму — й спохмурнів. Хотів відповісти щось ущипливе — голос співрозмовника не знати чому викликав відразу, проте стримався.
— Більшість відділень працює з дев’ятої, я ще не виходив.
— Чудово! — зрадів Слава. — Бо я тут дещо вичитав.
— Що?
— «Нова пошта» стягує за грошовий переказ аж чотири відсотки. А чотири відсотки з дев’яти тисяч гривень — це… це…
Ярик швидко порахував у голові:
— Триста шістдесят гривень.
— Так і є. І це або я маю переплатити, або ви недоотримаєте. Розумієте?
Ярик замислено мовчав. Слава, витримавши паузу, правив далі:
— Я не платитиму, ви й так відмовилися зробити знижку, але, здається, і вам ці гроші зайвими не будуть. Так? — Ярик усе ще німував, тож голос у слухавці сухо повторив: — Так же?
Триста шістдесят гривень — невеликі гроші, проте в Ярика на той момент усього залишалося не більше від двохсот п’ятдесяти.
— Не будуть, — неохоче погодився він.
— Я можу перекинути вам гроші на картку, — сказав Слава, — але…
— Але що?
— Звідки мені знати, що це не кидалово?
Ярик забув зачинити двері, затхлий запах зі спальні поволі проникав до кухні.
— Нізвідки.
Запах застрягнув у носоглотці, і в голову полізли думки про зруйнований хворобою мозок дружини.
— Зробімо так: ви надішлете фотоапарат на моє ім’я, але під час оформлення вкажете якийсь «лівий», невідомий мені номер телефону, і платіж поставите невеликий, наприклад, п’ятсот гривень. Далі стежитимете за відправленням на сайті «Нової пошти», і коли воно прибуде на відділення в Житомирі, скинете мені скрін, замалювавши номер накладної. Я тоді знатиму, що ви мене не обманули, камера прийшла, перерахую вісім п’ятсот вам на картку, а ви мені скинете есемескою номер накладної. І ніхто не переплачуватиме за переказ.
Крім запаху, до свідомості просочився ще й кволий голос Лі. Вона щось запитувала, і Ярик почав хапати ротом повітря, розриваючись між телефоном і звуками, що долинали з кімнати.
— Ну то як? — напосідав Слава. — Такий варіант улаштовує?
Зі спальні почувся надсадний кашель, наче Лі щось застрягло в горлі.
— Я н-н… не знаю. Мені треба подумати.
Немає часу. Потрібно йти до дружини.
— Вам відомі моє ім’я та прізвище. Я вас не обманюю. І я не зможу забрати посилку, не маючи номера накладної.
Знову голос із кімнати. У Яриковій голові немовби заметалися вогняні пасма.
— Добре, — випалив він.
— Раптом що ви зможете скасувати відправлення, і мені його просто не віддадуть.
— Гаразд, я згоден!
— Окей! Тоді чекатиму завтра на скрін.
Ярик розірвав зв’язок і кинувся до спальні.
8
Перед тим як відправити фотоапарат, Ярик усе ж поцікавився у працівниці «Нової пошти», чи може адресат забрати посилку, не надавши ні есемес про її надходження, ні номера накладної. Операторка запевнила, що це неможливо, і Ярик оформив посилку: отримувач — Святослав Фоменко, накладений платіж — п’ятсот гривень, як номер одержувача вказавши мобільний дружини.
Вийшовши з відділення, він одразу надрукував покупцеві текстове повідомлення:
Камеру надіслав. Сказали, буде у вас завтра. Повернення коштів — 500 грн. На цю картку 5363 5423 0802 7135 скидатимете решту — 8500 грн.
Відповідь надійшла за півхвилини:
Що це за цифри? Залишок?
Ярик зупинився, насупився і взявся роздратовано набирати у відповідь: «Це номер картки Приватбанку, на яку вам треба скинути 8500 грн.», але за мить Слава Фоменко сам зателефонував. Перепросив, що відразу не здогадався, від кого
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заради майбутнього», після закриття браузера.