Читати книгу - "Червоний Голод. Війна Сталіна проти України"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Нагальна потреба в зерні вилилася в політику надзвичайних заходів, відомих як «воєнний комунізм». Започаткований в Росії в 1918 році і привнесений до України після другої більшовицької окупації на початку 1919 року «воєнний комунізм» означав мілітаризацію всіх економічних взаємин. На селі система була дуже проста: взяти під контроль зерно, погрожуючи зброєю, а потім передати його солдатам, робітникам, членам партії та іншим «цінним» для держави людям.
У 1918 році багатьом ця система видалася знайомою. Царський уряд, що потерпав від нестачі продовольства під час війни, розпочав конфісковувати зерно ще в 1916 році. Таку політику назвали продрозверсткою. У березні 1917 року Тимчасовий уряд також постановив, що селяни повинні продавати все зерно (за винятком зерна для власного споживання та насіння) державі за встановленими нею цінами.[93] Більшовики наслідували попередників. У травні 1918 року Рада народних комісарів дотримувалася царської політики і встановила «диктатуру продовольства». Народний комісаріат продовольства створив «армію продовольчого постачання», котра повинна була розгорнути свою діяльність на «фронті постачання продовольства».[94]
Проте, незважаючи на войовничі заяви уряду, на практиці «воєнний комунізм» означав, що більшість людей залишались голодними. Протягом 1916–1918 років левова частка росіян та українців добували будь-яку їжу на чорному ринку, а не через державні компанії, котрі припинили своє існування.[95] У романі Бориса Пастернака «Доктор Живаго» дружина лікаря у постреволюційній Москві шукає їжу та дрова на залізничних коліях, «куди мужики з навколишніх сіл іноді привозили овочі та картоплю. Ще потрібно було їх зловити. Селян із великими торбами арештовували». Урешті-решт вона знайшла чоловіка з зеленими березовими дровами і обміняла на них «маленьку шафу з дзеркалами». Селянин взяв шафу на подарунок для своєї дружини. Потім вони «домовилися про картоплю на майбутнє».[96] Таким був обмін між селом і містом за часів «воєнного комунізму».
Бартерні взаємини між селом і містом залишалися невід’ємною частиною економіки протягом багатьох років. Навіть у 1921 році, коли Громадянська війна майже закінчилася, американська делегація благодійних організацій, яка відвідала Москву, виявила дуже схожу ситуацію. На Кузнецькому мості, колись важливій торговельній вулиці, старі жінки та діти продавали фрукти з кошиків напроти зачинених порожніх магазинів. Овочі та м’ясо можна було знайти на ринку просто неба. Увечері американці дізналися, як працює ця система. Повернувшись до вагона потягу, в якому мали провести ніч, вони побачили «справжній натовп» із чоловіків, жінок та дітей, які розштовхували одне одного, намагаючись видертися на поїзд, який прямував з міста. Те, що вони вважали «казковим видивом у сутінках», насправді було російською системою розподілу продовольства, в якій тисячі приватних торговців їздили між селом та містом.[97]
У ці роки такі нелегальні ринки забезпечували багато людей їжею, особливо тих, хто не був прикріплений до урядових розподільників. Однак більшовики не тільки відмовлялися визнавати ці вуличні базари, а й звинувачували їх у кризовій ситуації. Рік у рік радянське керівництво дивувалося з приводу голоду та дефіциту, котрі виникли через більшовицьку систему «конфіскуй та розподіляй». Позаяк державне втручання покликане зробити людей багатшими, а не біднішими, відповідно й більшовики ніколи не звинувачували себе у невдачах своєї політики, не кажучи вже про свою нещадну ідеологію. Вони зосередилися на дрібних торговцях та перекупках чорного ринку — «спекулянтах», які власноруч приносили їжу з села до міста. У січні 1919 року Ленін засудив їх як ідейних ворогів:
Ось чому всі розмови з цієї теми [приватної торгівлі], усі спроби підтримати їх являють собою величезну шкоду, падіння, крок назад від того соціалістичного будівництва, яке Компрод здійснює з неймовірними труднощами в боротьбі з мільйонами спекулянтів, котрих нам залишив капіталізм.
Звідси він мав зробити лише один логічний крок до викриття селян, які продавали зерно «спекулянтам». Ленін, котрий і так з підозрою ставився до селян, як до недостатньо революційного класу, абсолютно чітко вказав на небезпеку торгівлі між селом та містом:
Селянин має зробити вибір: вільна торгівля зерном означає спекуляцію зерном; це означає свободу наживатися для багатіїв, свободу помирати для бідних. Вільна торгівля хлібом — це поворот назад, до панування і всевладдя капіталістів; і розрив союзу селян та робітників. Усі надлишки хліба мають бути за справедливою ціною віддані радянській державі.[98]
Однак слів було не достатньо. Зіткнувшись із широкомасштабним голодом, більшовики вдалися до радикальних заходів. Як правило, історики пояснюють використання Леніним політичного насильства в 1918 році (політику, відому як «червоний терор») як боротьбу зі своїми опонентами.[99] Проте ще до офіційного оголошення «червоного терору» у вересні, і навіть до наказу про масові арешти і страти, Ленін вже відмовився від законних шляхів подолання економічної катастрофи, отриманої у спадок від своїх попередників. Адже робітники Москви та Петрограда отримували лише 30 г хліба на добу. Морган Філіпс Прайс зазначав, що радянська влада ледве встигала годувати делегатів під час З’їзду рад взимку 1918 року: «Протягом тижня на залізничні вокзали Петрограда прибуло лише кілька вагонів з борошном».[100] До того ж, «робітничі квартали Москви голосно виявляли своє невдоволення. Казали, що більшовицький режим має добути їжу, або піти».[101]
Ці обставини підштовхнули Леніна навесні 1918 року до надзвичайних заходів, тобто «першої надзвичайщини» (рос. чрезвычайщина) — вислів, визначений одним із дослідників як «особливий стан у суспільному житті, коли будь-яке відчуття законності втрачається і переважає свавілля у владі».[102] Надзвичайні заходи були потрібні в боротьбі з селянами, яких Ленін звинуватив у тому, що вони залишили собі надлишки зерна. Щоб змусити селян відмовитися від свого зерна і для боротьби з контрреволюцією, Ленін урешті-решт створив «надзвичайну комісію» або ЧеКа (від російського визначення «чрезвычайная комиссия»). Це було перше найменування радянської служби безпеки, пізніше відомої як ОПГУ, НКВС і, нарешті, КДБ.
Надзвичайна ситуація запанувала над усім іншим. Ленін наказав усім, хто не був безпосередньо задіяним у воєнному конфлікті навесні та влітку 1918 року, привезти продовольство до столиці. Сталіна призначили відповідальним за «продовольчі питання на
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України», після закриття браузера.