Читати книгу - "Найкраще життя Віки, Rada Lia"

Її думки перервав дзвінок у двері. Дівчина насторожилася. Хто знає, чим вона тут займається й з якими людьми водиться. Віка встала з дивану й тихо, крадучись наче кішка, підійшла до дверей. Заглянула у вічко. Вона побачила лише букет червоних троянд, які займали увесь простір. Стало цікаво. “Навряд вбивця, ґвалтівник чи чиясь роздратована дружина принесли б мені квіти”, — подумала вона і відкрила двері. 

На порозі стояв симпатичний брюнет не старше двадцяти п’яти років. Хлопець широко посміхнувся, вручив їй букет й, нетерпляче посунувши дівчину вбік, пройшов усередину:

— Вік, ну чого за дверима так довго тримаєш? Ми ж домовлялися зустрітися. Чи ти забула?

— Я… не знаю, — пробурмотіла вона.

— Ти поки став у вазу, а я в душ, добре? — юнак скинув туфлі й на ходу почав стягувати з себе светр. — В мене лише сорок хвилин. Бос ненадовго відпустив. У нас зараз великий проєкт, — пролунало вже з кімнати, — розлучення самого Михайлова. Мене взяли нарешті старшим помічником. Можеш мене поздоровити. — Він знову з’явився у коридорі. З одягу на ньому лишилися самі боксерки. — Я зараз швиденько сполоснуся й зацілую мою принцеску. Скучила за мною?

Він підійшов до Віки й пристрасно поцілував. Від несподіванки вона упустила букет на підлогу.

— Ти чого? — здивувався хлопець. — Ти ж сама дві години тому написала “Міша, чекаю на тебе в обід”. А зараз поводишся, наче вперше мене бачиш.

Віка подумала, що так воно врешті і є, бо ж вона дійсно вперше бачить цього чоловіка. Він між тим ще раз її поцілував й, скинувши на підлогу боксерки, попрямував у бік ванної кімнати, показуючи пружні й підтягнуті сідниці.