Читати книгу - "Смерть кентавра"

Крики на майданчику лунали якось приглушено. До Террі ніхто не підходив. Якщо він і хвилювався, то не показував цього; він стояв, опершись на стовп для тетерболу і схрестивши руки на грудях.

Після обіду вони здали книжки – Бреду і Дональду довелося заплатити за загублені та пошкоджені книги – і сиділи мовчки, поки місіс Борчердінг старанно проводила інвентаризацію. Діти знали, що останні півтори години шкільного року вони будуть скребти парти, здирати плакати зі стін і вкривати книжкові полиці папером. Вони знали, що це намарне, бо через тиждень чи два прибиральники і так винесуть все з класу і приберуть його знову. Вони знали, що місіс Борчердінг зволікатиме до останнього, перш ніж видати табелі, весь час натякаючи, що дехто з них не перейшов в наступний клас -- чи безсумнівно не заслуговує на це. Вони також знали, що перевели всіх.

П’ять по другій, місіс Борчердінг важко встала і поглянула на двадцять сім дітей, що мовчки сиділи за своїми незвично чистими партами. Високі купки книжок оточували їх як захисні мішки з піском.

-- Гаразд, -- сказала місіс Борчердінг . -- Можете йти на перерву.

Ніхто не ворухнувся, за винятком Бреда, який встав, поглянув збентежено на нерухомих однокласників і з дурною посмішкою, сів на своє місце. Місіс Борчердінг зашарілася, почала щось говорити, раптово зупинилася і важко опустилася на крісло.

-- Террі, здається, ти хотів щось сказати, -- прохрипіла вона. Вона поглянула на поламаний годинник на стіні, потім – на будильник, який діти потайки продовжували накручувати. – В тебе тринадцять хвилин, юначе. Постарайся не змарнувати всю перерву.

-- Так, мем, -- сказав Террі та встав. Він підійшов до довгої дошки оголошень і підняв руку до намальованих фломастером трикутників гір, що тяглися вздовж південного узбережжя, зображеного від руки, континенту. Він нічого не сказав. Діти мовчки кивнули. Террі опустив руку і пішов на середину класу. Коли він йшов, його вельветові штани легенько шаруділи.

Посеред кімнати, він повернувся обличчям до однокласників. Через відчинене вікно залітали мляві потоки спекотного повітря, дзижчання комах і віддалені крики. Террі відкашлявся. Коли він почав говорити, в нього побіліли губи, але його високий, м’який голос був сповнений рішучості.

Рауль був на скелі біля двох ящерів, шо охороняють двері в місце, де Чаклуни тримали Доббі та Джернісав’єн. Не забувайте, шо саме в цей час той здоровенний чаклун діставав ножа, би розпороти Джернісав’єн і дістати ключ. Коротше, пальці Рауля замерзли, і він знав, шо мусить вбити ящерів дуже швидко, бо другого шансу в нього не буде. Навколо нього лютувала хурделиця і стрімко темніло.

Ящери сиділи навпочіпки і типу щось там бубоніли один до одного. Вони були вдягнені в дуже грубі, схожі на парку, куртки і Рауль знав, шо якщо він не поцілить куди слід, стріла не проб’є ті штуковини. Особливо, якщо вони мали ще й броню.

Тож Рауль дістав дві стріли. Одну він встромив гострим кінцем в сніг, а іншу вставив у лук. Його руки немов у грубих рукавицях, але це не так. Він не чує пальців і переживає, шо може вистрілити занадто рано і зрадити свою позицію ящерам. Але він намагається не думати про це і з усіх сил натягує тятиву. Не забувайте, шо це особливий лук, який дістався Раулю в спадок від його старого, який був ватажком усіх кентаврів і ніхто крім нього не міг натягнути його до кінця.

Натягує. І мусить тримати його так, поки прицілюється. Його м’язи замерзли і на мить ним починає трясти, але він глибоко вдихає і наводить… лук… на першого ящера, того, шо стояв ближче до дверей. Вже панує цілковита темрява, але з-за дверей вибивається смужка червоного світла.

Вжик! Рауль відпускає тятиву. Не встиг він випустити першу стрілу, як вставляє в лук другу і знову натягує тятиву. Перший ящір, ближчий до дверей, видає дивний звук, коли стріла потрапляє йому прямісінько в горло і висувається з іншого боку. Другий ящір, він дивиться в інший бік і коли він повертається, щоб поглянути, шо відбувається – вжик – і з його шиї теж стирчить стріла, тоді він падає, сковзає через гребінь гори і сунеться по замерзлій кризі три кілометри вниз, жоден з них навіть не пікнув.

Тоді Рауль спускається з гори, типу з’їжджає на ногах і мчить прямо до дверей. Це дуже великі, металеві двері, в них немає клямки чи ще чогось, і вони замкнені. Але перший ящір -- той, шо лежить мертвий в снігу – має зв’язку ключів, а на ній десь шістнадцять великих ключів. Пощастило, шо це не він впав з гребня гори. По-любому.

Рауль встромляє ключ і двері ковзають вбік, попереду відкривається довгий тунель, залитий червоним світлом, в ньому типу лячно. Він заходить в тунель, і або він зробив шось не так, або там є камера спостереження, чи шо, бо раптово звенять дзвінки, здіймається тривога.

-- Ну, почалося, -- думає Рауль і мчить по коридору на повній швидкості. Він закинув лук за плечі та вийняв меча.

Тим часом, не забувайте, шо Джернісав’єн була прив’язана до стального стола і над нею стояв чаклун, який збирався розрізати їй живіт та витягнути той ключ від Перекидача. Він тримав ножа, це був типу ніж, як в лікарів, такий гострий, шо ним можна було б різати масло і чаклун стояв над нею, типу вирішуючи, де зробити надріз, а тут тривога.

-- То Рауль! – кричить Доббі, який висить на стіні, він все ше живий.

Чаклун, він повертається реально швидко і перемикає якісь рубильники і засвічуються всі телевізійні екрани. На деяких екранах видно, як біжать ящери-солдати, на інших – кілька чаклунів типу розглядаються навколо, а на одному Рауль мчить по коридору.

Чаклун бовкнув шось по-чаклунськи до інших