Читати книгу - "Безкінечна війна"

Але все вийшло, як нам і говорили. Ми стартували з вхідної планети, — це і був, власне, Старгейт-1, — зробили кілька курсових корекцій, а потім перейшли у вільне падіння протягом декількох наступних годин.

Потім задзвонив сигнал, подвійне перевантаження втиснуло нас в подушки ліжок. Ми перебували вже на ворожій території.

ГЛАВА 11

Ми гальмувалися на подвійному прискоренні вже дев'ять днів, коли битва розпочалася. Розпластані на ліжках, ми тільки й відчули, що два слабких поштовхи — це наш крейсер вистрілив ракетами. Приблизно через вісім годин закаркав інтерком.

— Увага, екіпажу. Говорить капітан Квінсана, — пілот був всього лише лейтенантом, але йому дозволялося називати себе капітаном на борту корабля, де він за значенням перевершував всіх нас, навіть капітана Скотта. — І ви, в трюмі, теж слухайте.

Тільки що за допомогою двох ракет по п'ятдесят гігатонн кожна ми знищили ворожий корабель і інший об'єкт, запущений цим кораблем в нашу сторону, приблизно за три мікросекунди до цього.

Ворожий корабель намагався перехопити нас протягом останніх 179 годин, час бортовий. У момент ураження він рухався майже з половиною світлової щодо Альфи і знаходився всього в трьох астрономічних одиницях від «Надії». Він рухався з О,47 щодо нас. Отже, ми зіткнулися би — зійшлися! — приблизно через дев'ять годин. Ракети були випущені в 07.29 по бортовому часу і знищили ворожий корабель о 15.40, обидві тахіонні бомби здетонували на дистанції в тисячі «кидків» від мети.

Самі ракети представляли собою обмежено керовані тахіонні бомби. Будучи запущеними, вони прискорювалися на постійних 100 g і рухалися на субсвітловій швидкості, поки маса ворожого корабля автоматично не детонувала їх.

— Нової зустрічі з ворожими кораблями ми не очікуємо. Наша швидкість щодо Альфи знизиться до нуля через п'ять годин. Потім ми почнемо зворотне прискорення. Це займе двадцять сім днів.

Загальні зітхання і похмурі прокльони. Все це нам вже було відомо, то якого диявола ще раз повторювати?

Таким чином, через ще один місяць фізичних вправ при постійних двох g ми отримали можливість вперше поглянути на планету, яку нам належало атакувати. — Прибульці з космосу, так точно, сер.

Вона виглядала як сліпучий білий півмісяць, що чекав нас у двох астрономічних одиницях від Епсилон. Ще за п'ятдесят астрономічних одиниць капітан визначив місце розташування тельціанської бази, і тепер ми наближалися по широкій дузі, виходячи їм у тил, маса планети закривала нас від виявлення. Хоч вони все одно нас виявили і зробили три попереджувальних удари ракетами, це тільки додало нам пильності. Ми були у відносній безпеці, принаймні до того часу, коли висадимось на поверхню. Тоді це можна буде сказати тільки про корабель і його екіпаж.

Оскільки планета оберталася досить повільно — один раз за десять з половиною земних діб, — стаціонарна орбіта для корабля повинна була знаходитися на висоті 150 000 кілометрів. Тих, хто залишався на кораблі, захищали 6000 кілометрів каменю і 90 000 миль порожнечі, що відокремлювали їх від ворога. Але це означало секундне запізнення при обміні сигналами між десантною командою і бойовим комп'ютером на кораблі. Поки нейтринний імпульс проповзе туди і назад, від людини залишиться мокре місце.

Нам був даний не надто детальний наказ атакувати базу тельціан і захопити її, нанести при цьому якомога менше руйнувань і взяти «язика». Принаймні одного. Ні в якому разі ми не могли допустити захоплення в полон наших людей. У кінцевому підсумку ми й не могли б здатися: всього один імпульс з корабельного бойового комп'ютера — і частка плутонію в батареї вашого костюма віддасть енергію ділення своїх ядер з лише одновідсотковою ефективністю, а ви перетворитеся на ніщо інше, як згусток дуже гарячої плазми.

Ми зайняли місця в шести посадочних катерах — взвод по дванадцять чоловік у кожному — і на восьми g залишили борт «Надії». Кожен катер повинен був опускатися своїм, абсолютно випадковим маршрутом, поки всі разом ми не зберемося в точці зустрічі, за 108 «кидків» від бази тельціан. Одночасно з «Надії» випустили ще чотирнадцять робоснарядів, щоб привести в замішання ворожу систему протиракетної оборони.

Посадка пройшла майже ідеально. Один катер незначно постраждав, ворожий снаряд випарував частину захисного екрану на одній стороні корпусу, але катер як і раніше міг виконувати завдання, довелося тільки знизити швидкість, увійшовши в атмосферу.

Ми ретельно пройшли по всіх зигзагах прокладеного комп'ютером маршруту і першими виявилися в точці зустрічі. Тільки ця точка, як виявилося, перебувала на глибині чотирьох кілометрів.

Я майже власними вухами чув, як стратегічна машина в 90 000 миль над нами скрегоче розумовими шестерінками, вносячи поправки у свої блоки пам'яті. Ми ж продовжували діяти, як ніби йшли на звичайну посадку на твердому грунті: гальмівні двигуни заревіли, висунулися полози шасі, удар об воду, ще удар, підскок, удар, занурення.

Можливо, було б розумно продовжити занурення і опуститися на дно, але корпус міг не витримати тиску води. Разом з нами в катері знаходився і сержант Кортес.

— Сержант, скажіть, хай комп'ютер щось зробить. Ми просто…

— Заткнись, Мандела. Мовчи і сподівайся на Бога. — Він сказав «Бога» абсолютно так само, як казав слово «рядовий» або «писок».

Щось голосно забулькало, потім булькання повторилося ще раз, і я відчув, як спинка крісла злегка натискає мені на спину: корабель піднімався.

— Надувні поплавки? — Кортес не зволив відповісти. Бо сам не знав.

Але це й справді були надувні поплавки. Ми піднялися майже до самої поверхні — до неї лишилося десять— п'ятнадцять метрів, і там зависли. Крізь ілюмінатор було видно, як ртутним блиском мерехтить над нами водяна поверхня. Цікаво, подумав я, як це бути рибою і мати ясно видимий кордон над твоїм світом?

Я бачив, як у воду плюхнувся ще один катер. У хмарі повітряних бульбашок він почав повільно занурюватися хвостом вперед, поки під кожним дельтавидним крилом не здулися мішки поплавків. Після цього він піднявся до нашого рівня і теж завмер.

— Говорить капітан Скотт. Слухайте уважно. Берег знаходиться в двадцяти восьми кілометрах від нашого місцезнаходження в напрямку бази противника. На берег вас доставить катер. Далі ви будете просуватися самостійно.

Не так вже й погано, хіба що доведеться топати вісімдесят «кидків» до тельціанської бази, яку належить осадити і взяти.

У поплавки додали повітря, ми вилетіли на поверхню і катери без особливого поспіху, розвернувшись ланцюгом, полетіли до берега. Це зайняло кілька хвилин. Коли катер, проскреготавши по кам'янистому березі, нарешті завмер, я почув гудіння насосів, що