Читати книгу - "Таємниця «Вогняного Ока»"

Багато років тому камінь за невідомих обставин зник із храму. Де він тепер, невідомо, але послідовники секти продовжують невтомні пошуки «Вогняного Ока». Подейкують, що рубіна поцупив і продав один зі служок храму Справедливості, який щось накоїв і потерпав, що камінь викриє його. Дехто вважає, що ця зловісна коштовність лежить собі в якійсь невідомій могилі коло праху бідолахи, котрий купив чи поцупив її. Інші переконані, що рубін іще повернеться у світ. За однією з давніх легенд, якщо «Вогняне Око» спокійно пролежить п'ятдесят років і ніхто його не бачитиме й не братиме до рук, він очиститься і втратить здатність приносити біду. Але тільки за умови, якщо його хтось просто знайде, купить або отримає як подарунок, а не поцупить чи забере силоміць.

Усе ж мало хто з колекціонерів навіть сьогодні наважився б на ризик володіння каменем, який приносить. біду, хоча від його зникнення минуло вже майже п'ятдесят років».

— Он воно що, — пробурмотів сам до себе Боб. Безсумнівно, «Вогняне Око» справляло враження предмета, від якого треба триматись якомога далі. Хоча п'ятдесятирічний термін, мабуть, минув, адже книга, яку він тримав у руках, побачила світ кілька років тому, у хлопця не було жодного бажання мати справу з цим рубіном.

Глибоко замислений, він поклав книжку вбік і дістав з полиці енциклопедію. У ній Боб відшукав статтю про місто Флешивар. Стаття була невеличка, в ній оповідалося, що мешканці Флешивара та довколишніх гір належали до войовничого племені, були рослі та відзначалися неймовірною хоробрістю в поєдинках, також вони були відомі тим, що завжди жорстоко мстилися тим, кого вважали своїми ворогами.

Боб здригнувся, коли дочитав до цього місця. Він занотував основні дані про Флешивар, а також про рубін, і якийсь час вагався. Чи зателефонувати Юпітерові і все розказати? Ні, краще не треба. Саме час вечері, до того ж операція «Ланцюг привидів» ще не почалася.

Боб розпрощався з міс Бенет і поїхав велосипедом додому. Його матуся саме закінчувала готувати вечерю, а батько читав газету й курив люльку. Він обізвався до Боба:

— Вітаю, синку! Чим ти заклопотаний? Маєш такий вигляд, ніби ти повинен одразу вирішити всі світові проблеми. Знову шукаєте якусь зниклу папугу чи щось подібне?

— Ні, тату, — відповів Боб, — тепер ми розшукуємо зниклий бюст Августа Дужого. Знаєш, хто це такий?

— На жаль, ні. Але коли ти згадав про якогось Августа, я подумав, що зараз серпень, а цей місяць ще називають «август». Тобі відомо, чому він так називається?

Бобу це було невідомо. Та коли батько пояснив йому, хлопець підскочив, наче його вкололи шпилькою. Одразу гайнув до телефону і набрав номер Джонсів. Слухавку підняла тітонька Матильда, Боб попрохав її покликати Юпітера.

— Шкодую, Бобе, — відповіла місіс Джонс, — його немає вдома. Він та хлопці півгодини тому кудись поїхали вантажівкою з Гансом. Вони сказали, що їм терміново треба в Малібу.

— Я зараз до вас приїду і буду чекати на них, — швидко проказав Боб. — Дякую.

Він поклав слухавку і збирався вже бігти, але на порозі його зупинив матусин голос:

— Бобе! Вечеря готова. Сідай і спокійно повечеряй… Чим би ви там не займалися, чому не можна відкласти це і спочатку повечеряти?

Боб неохоче сів до столу. Обов'язково потрібно розповісти Юпітерові те, що він дізнався. Хоча, справді, з годину ця звістка може й почекати.

А в цей час Юпітер, Піт та Гус їхали по Малібу до будинку місіс Петерсон. Нарешті вантажівка зупинилася перед великим будинком з гарно доглянутим садом.

Юпітер з приятелями через сад пройшли на веранду. Подзвонили — і двері відчинилися.

— Я — Юпітер Джонс зі складу Джонса, — сказав Юп привітній красивій жінці в літній сукні, яка відчинила двері. — Я приїхав забрати гіпсові бюсти, які ви у нас придбали.

— О так, прошу, вони он там.

Жінка завела їх до сусідньої кімнати, де стояли два бюсти, і один з них, справді, мав досить жалюгідний вигляд. Як і говорила місіс Петерсон по телефону, Август Дужий позбувся вуха та половини носа. Другий бюст, Данте, уникнув душу зі шлангу, тому був запорошений, але цілий.

— Мені дуже жаль, що доводиться їх повертати, — сказала жінка, — але ви їх продавали, як прикраси для саду, а мій чоловік переконаний, що наш поливальний пристрій в один момент їх зруйнує.

— Мадам, усе гаразд, — відповів Юпітер, він намагався приховати радість від того, що одержав Августа назад. — Ось ваші гроші, а бюсти ми забираємо.

Він віддав місіс Петерсон десять доларів, які отримав у тітоньки, підняв Августа і, крекчучи від натуги, поволік його до вантажівки. За ним прошкував Піт з бюстом Данте. Хлопці обережно поклали обидва бюсти в кабіну, на сидіння між Гансом та Гусом. Самі видерлись на кузов, і вантажівка рушила у зворотну дорогу до Рокі-Біч.

— А як ти гадаєш, «Вогняне Око» справді заховане в Августі? — схвильовано запитав Піт Юпа.

— Думаю, що ймовірність цього дуже велика, — відповів Юп.

— Треба його розбити, як тільки приїдемо додому, — нетерпеливився Піт.

— Ні, зачекаємо на Секретаря, — заперечив Юпітер, — він образиться, якщо ми це зробимо без нього.

А Боб сидів на складі поруч з тітонькою Матильдою і чекав на повернення друзів. По суботах тітонька Матильда допізна не зачиняла склад, аби покупці могли неспішно оглянути виставлені для продажу речі, і зазвичай у дворі було чимало люду. Але сьогодні тільки зо два запізнілих покупців розглядали старі механічні пристрої.

І тут на подвір'я заїхало чорне авто, з нього вийшов чоловік і підійшов до ґанку. Коли він наблизився, Боб пополотнів.

Це був чоловік, середній на зріст, чорнявий, в окулярах з важкою оправою та з густими чорними вусами. Чорновусий! Тут!

— Доброго вечора, — хрипким голосом звернувся Чорновусий до Матильди Джонс, — мене зацікавили ці мистецьки зроблені бюсти, які тут виставлені. — Він обернувся, щоб краще розгледіти п'ять бюстів на столі біля входу до контори.

— Ага, усе це — великі люди. А інших бюстів у вас немає?

— Усе, що є, — перед вами, — відповіла Матильда Джонс, — і як садові прикраси вони не годяться. Я щойно дізналася, що вони руйнуються від води. Два бюсти мені вже повертають, і потерпаю, що й інші теж повернуть.

Вона була дуже засмучена. Матильда Джонс завжди засмучувалась, коли їй доводилося повертати покупцям гроші. Вона була жінка добра і