Читати книгу - "Історія війни козаків проти Польщі"

їх хан – надзвичайно гарні табуни. /65/

Кочові татари майже зовсім не їдять хліба, хіба що коли перебувають в таких місцевостях, де можуть його знайти. Вони споживають пшоно, досить поширене у них, з якого виготовляють юшку та напій, і звичайно їдять кінське м’ясо, яке вони варять під час відпочинку саме або з пшоном. Якщо ж татари йдуть на війну або перебувають у поході, вони печуть м’ясо, чи, вірніше, пом’якшують його під своїм сідлом, а потім з’їдають з такою приправою, як піна, що утворюється на м’ясі від кінського поту. Вони добирають для споживання не найжиріших або найздоровіших коней, а беруть замучених походом або хворих чи кривих. За час мого перебування у Польщі я бачив, як татарські бранці приходили до стаєнь, щоб забрати здохлих коней, з м’яса яких вони виготовляли собі страви.[79] Отож кінські трупи ніяк не загрожують отруєнням повітря в тих країнах, бо татари наводять там порядок, з великою запопадливістю підбираючи ці трупи, коли тільки дізнаються про них. Оскільки /66/ закон Магомета забороняє татарам споживати вино, то їхнім звичайним напоєм є чиста вода, а взимку, коли ріки і потоки замерзають, – сніг, іноді – навар з кінського м’яса разом з усім шу-

мовинням; вони п’ють також, брагу, виготовлену з вареного пшона. Найбільш спритні п’ють кобиляче молоко, мед та горілку, їдять м’ясо овець і кіз, домашню птицю і дичину, яку вони добувають на частих полюваннях. Однак усі татари відмовляються від свинячого м’яса, і взагалі можна сказати, що вони помірковані та стримані щодо /67/ їжі. Хан же їсть розкішніше, мешкає пишно, живе з величністю, гідною його становища.

Татарська мова така сама, як турецька, бо обидві є того самого походження з тією лише відмінністю, що турецька змішана з численними перськими та арабськими словами. Їхня релігія – це релігія магометанська.

Щодо їх звичаїв, то годі уявляти собі менш порочних людей, бо крім того, що татари, як про це вже сказано, помірковані, вони надзвичайно щирі та вірні. Серед них зовсім немає шахраїв та наклепників, нема несправедливості чи насильства – одним словом, живуть вони у великій дружбі та цілковитій згоді, не вважаючи злочином чи кривдою грабіж християнських країн, бо в їхньому понятті християни – поганці та мерзотники. В Польщі часто можна бачити гідні подиву зразки вірності полонених там татар: вони завжди повертаються в призначений день, якщо їх відпущено під словом честі в їхню країну, щоб спробувати там здобути собі волю обміном з польськими бранцями. Вони виконують це акуратно, або вертаються у свій полон, не прострочивши ані хвилини. Я бачив польських шляхтичів, які певніше довіряли ключі від сховищ з грішми чи коштовними речами молодим татарам, які були в них на службі, ніж кому-небудь іншому з свого дому.[80]

Ці народи підкоряються монархові, якого вони називають ханом, тобто королем. Поляки ж називають його царем, це слово походить від латинського цезар. Усі піддані дуже поважають хана, який править деспотично, як і всі магометанські самодержці. Хан має право призначати свого спадкоємця, яким звичайно буває його син або один з братів. Цей призначений /68/ спадкоємець зветься калга.[81] Шляхетні чи взагалі знатніші з татар називаються мурзами. З часів Селіма, турецького імператора, який підкорив своїй владі частину Таврії, татарські хани, всупереч тому, що дехто говорить, не є данниками турецького султана, але є його васалами; султан на знак своєї зверхності над ними дарує їм корогву при кожній зміні хана. Першим королем чи ханом цих народів

був якийсь Улан, народження якого вони вважають надприродним. Його спадкоємці були усунені двісті років тому Гереями, родом, який донині володіє престолом. Проте існує другий рід, який все ще називається Уланами і який повинен заволодіти королівством, коли згасне рід Гереїв.

Релігія перекопських татар магометанська, їхня мова – турецька, а це разом з тим, що Константинополь розташований дуже близько, робить їх державний устрій досить подібним до турецького. Перший міністр хана називається візиром так само, як міністр султана. У них є священики та каді, які вершать суди, не маючи для цього іншого кодексу, крім корана, ані іншого тлумача його, крім здорового розуму. Судді безпосередньо самі слухають сторони і вирішують справу, не дуже вникаючи в подробиці, досить швидко. Хан також особисто вершить суд: він робить це щоразу, коли виходить поміж людей, слухаючи всіх однаково безсторонньо, як вбогих, так і багатих. Пиятика, вбивство, перелюбство і крадіж суворо караються в Таврії. Хоч татари дуже звикли до грабування під час війни, вони стримуються від цього в своїй країні, де ношення будь-якої зброї заборонено навіть при дворі хана.

Військові сили татарського володаря дуже числен- /69/ ні: зібравши всі підлеглі або союзні йому орди, він може поставити до трьохсот тисяч кінноти. Піхоти він зовсім не має, за винятком невеликої кількості яничар, яких дає турецький султан, коли хан іде в похід за наказом султана або за його згодою. Хан утримує залогу у кількох замках та в нечисленних укріплених містах Таврії. Найважливішою фортецею є Перекоп, або Золотий, який, проте, має лише один поганенький рів, завширшки чотири-п’ять туазів, {37} та обгороджений тільки глиняною стіною, заввишки в сім-вісім стоп і завширшки в два з половиною туази. Там завжди тримають міцну сторожу, щоб захи- /70/ щати вхід до півострова, а тамтешній правитель командує також усіма ордами між Борисфеном та Дунаєм.

Війни, що їх звичайно ведуть татари, це здебіль- шого наскоки.

Навіть і під час миру з сусідніми християнами татари раз у раз відвідують їх чи то з власного почину, чи з наказу хана, який завжди вимагає данини від московитів та поляків. Ті й інші платили йому данину в певні часи і коли необхідність їх примушувала, але часом відмовлялися, не бажаючи підкорятися як данники народові невірних, яким вони нехтують.

Якщо татари збираються зробити великий напад на Польщу чи Московію, вони звичайно вибирають у січні час, коли буває повний місяць та коли всі річки, озера й болота замерзають, а земля вкривається снігом, особливо на безлюдних рівнинах, що дуже зручно для непідкованих татарських коней. Кожний татарин веде двох коней, щоб їхати навперемінки або щоб везти свою здобич чи харчі, котрих, зрештою, в них небагато: татари беруть з собою трохи пшона, сушеного, подрібненого м’яса, як у турків, а також воду, яку вони дуже добре зберігають і