Читати книгу - "Подорож Досвітнього мандрівника"

«3 вересня. Минули цілі століття — і ось настав день, коли я знову можу писати. Нас носило буревієм ось уже тринадцять днів та ночей. Я точно це знаю, бо уважно рахував, хоча всі інші стверджують, наче минуло лише дванадцять. Як приємно під час небезпечної подорожі опинитися на одному кораблі з людьми, котрі навіть рахувати не вміють! Я пережив нестерпні миті, мене годинами кидало вгору-вниз на велетенських хвилях, я зазвичай був мокрий до трусів, і ніхто не робив навіть спроби приготувати чогось їстівного. Марно й казати, що тут немає ні радіо, ні ракети, щоб подати сигнал про допомогу. Все це доводить правдивість моїх слів про божевілля морської подорожі на такому гнилому кориті, як це.

Я почувався б нестерпно, навіть якби моїми супутниками були пристойні люди, а не ці демони в людській подобі. Каспіян та Едмунд поводяться зі мною брутально. В ту ніч, коли зламалася щогла (від неї залишився тільки обрубок), вони примусили мене вийти на палубу і по-рабськи пахати, хоча я й почувався дуже погано. Люсі вставила своїх п’ять копійок, зауваживши, що Рипічип просто прагнув також працювати — от тільки він надто малий. Неймовірно, як тільки вона не помічає: усе, що робить це маленьке чудовисько — лише викаблучування. Навіть у її віці слід уже розуміти такі речі. Сьогодні огидний човен нарешті здобув рівновагу, з’явилося сонце, а ми теревенили про те, що нам варто робити. У нас досить їжі, більшість з якої — неймовірна гидота, — щоб протриматися шістнадцять днів. (Всі курники позмивало за борт. Але навіть якби цього не сталось, кури й так перестали б нестися через шторм). Справжня проблема — це вода. Здається, дві бочки мають пробоїни — і тому спорожніли. (Знову ця нарнійська «ефективність»). Маленькими порціями — по півпінти на душу щодня — вистачить на дванадцять днів. (Залишається ще багато рому та вина, одначе навіть ці телепні розуміють, що від таких напоїв спрага тільки посилиться).

Звісно, найрозумніше було б відразу повернути на захід, у напрямку Самотніх Островів. Але сюди ми дісталися за вісімнадцять днів, мов навіжені, втікаючи від бурі. Навіть якщо ми впіймаємо східний вітер, повернення назад забере більше часу. А в цей момент навколо немає навіть натяку на східний вітер — вітру немає взагалі. Щодо того, аби повертатись на веслах, це забере надто багато часу, і Каспіян каже, люди не зможуть гребти на половині пінти води щодня. Я впевнений, це не так. Я намагався пояснити, що коли люди пітніють, це їх охолоджує, і тому під час роботи вони потребують менше води. Він нічого на це не зауважив — Каспіян робить так щоразу, коли не може знайти відповіді. Всі інші проголосували за те, щоб продовжити плавання у пошуках землі. Я відчув, що мій обов’язок — вказати на те, що нам точно невідомо, чи є попереду земля, і спробував втовкмачити їм, наскільки небезпечно приймати бажане за дійсне. Замість того, аби придумати кращий план, воли мали зухвалість запитати мене, що я пропоную. Тож я лише стримано й тихо пояснив, що мене викрали і, не питаючи згоди, вплутали в ідіотську подорож і що я не збираюся витягати їх з цієї халепи.

4 вересня. Далі штиль. На обід подають крихітні порції. Я отримую найменше. Каспіян вправно накладає собі добавку і гадає, ніби я не бачу! Люсі з якогось дива намагалася задобрити мене, запропонувавши частину своєї їжі, але той формаліст Едмунд втрутився і не дозволив їй зробити цього. Шкварить сонце. Увесь вечір неймовірна спрага.

5 вересня. Далі штиль і спека. Цілий день почуваюся кволим і впевнений, що в мене температура. Звісно, їм бракує розуму, аби мати на борту термометр.

6 вересня. Жахливий день. Прокинувся серед ночі, переконаний, що дістав гарячку і потребую води. Це підтвердив би кожен лікар. Бачить Бог — я остання особа, що намагатиметься здобути що-небудь нечесним способом, однак ніколи не гадав, що ця економія води стосуватиметься навіть хворого. Звісно, я розбудив би інших і попросив пити — але подумав, що це егоїстично. Тож я встав, взяв горнятко і навшпиньки вийшов з Чорної Діри, де ми спали, намагаючись не потурбувати Каспіяна та Едмунда, адже вони так погано спали, відколи почалася спека і проблеми з водою. Я завжди намагаюсь зважати на інших — байдуже, були вони зі мною люб’язні чи ні. Я опинився у великій кімнаті — якщо її можна так назвати, — де розташовані ослони для веслярів та багаж. Ємність з водою у самому її кінці. Все йшло чудово, однак перш ніж я встиг занурити горнятко, мене впіймав цей малий шпигун Ріп. Я намагався пояснити, що йшов на палубу подихати свіжим повітрям (бо моя справа з водою його не стосувалася), але він запитав, навіщо мені горня. Своїм вереском він розбурхав цілий корабель. Розгорівся скандал. Я, як зробив би кожен на моєму місці, запитав, чому це Рипічип серед глупої ночі крутиться біля бочки з водою. Він відповів, що, оскільки надто малий, аби допомагати на палубі, то щоночі вартує, охороняючи воду, щоб дати можливість комусь поспати. І ось яка клята несправедливість: вони всі вірять йому. Ви уявляєте?

Я мусив попросити пробачення, інакше ця мала тварюка кинулася б на мене з мечем. І тут Каспіян проявився у своїх справжніх барвах, як безжалісний тиран, вголос, при всіх сказавши, що кожен, кого застукають за «крадіжкою» води, «отримає два рази по дванадцять». Я не знав, до чого це, аж поки Едмунд мені не пояснив. Це походить із книжок того ґатунку, які читають малі Певенсі.

Після цієї малодушної погрози Каспіян змінив тон на зверхній. Сказав, що йому за мене соромно і що всі почуваються так само погано, і що всі ми повинні старатися, тощо, тощо. Огидний самовдоволений дурень. Сьогодні я цілий день не вставав з ліжка».

«7 вересня. Сьогодні з’явився легкий вітерець, але все ще з заходу.

Ми зробили кілька миль на схід з частиною вітрила, прикріпленого до того, що Дриніян називає аварійною мачтою: бушприт встановлено вертикально і прив’язано до уламка справжньої щогли. Все ще несамовито хочеться пити».

«8 вересня. Продовжуємо рухатись на схід. Я цілими днями залишаюсь на лежаку і не бачу нікого, крім Люсі, аж поки двоє друзів не приходять спати. Люсі віддає мені частину своєї порції води. Вона каже, що дівчата не так сильно відчувають спрагу, як хлопці.