BooksUkraine.com » Бойовики » День відбуття 📚 - Українською

Читати книгу - "День відбуття"

157
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "День відбуття" автора Олексій Михайлович Волков. Жанр книги: Бойовики. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 11 12 13 ... 78
Перейти на сторінку:
головою і майже з відразою дивлячись на нього. — Ти сам як салабон! Не дай Бог якоїсь перевірки — ти вже, напевно, не зміг би по формі й доповісти…

Капітан відвернувся і сплюнув.

— Давай…

Повітря струсонуло. Звук відчувся, здавалося, не тільки вухами, а й усім тілом. Кучугури піску скинулися догори, у небо, осідаючи вниз широкою повільною хмарою. І відразу інша маса поповзла до підніжжя зі схилу, туди, де стався вибух, накриваючи собою жахливу воронку — один з останніх автографів останньої війни.

IX

Сергій здійснив свою мрію — купив машину — швидше, ніж сподівався. Щоправда, машиною на той момент її можна було назвати суто умовно. Просто підвернувся несподівано такий, як він вважав, вигідний варіант. Це була бежева «вісімка», від якої, як сказав його колишній шеф з майстерні, лишилися самі двигун та колеса. Кузов знизу практично зогнив, а лівий бік ще й постраждав в аварії. Попередній господар довго не робив ремонту, а тепер у нього назріла потреба терміново продати її. Ціна була досить поміркована, до того ж Сергій, трохи поторгувавшись, збив її ще. Лишилося навіть трохи грошей на ремонт. За кілька днів він позбирав по автобазарах необхідні запчастини, і за два тижні роботи (хлопці з майстерні по старій дружбі погодилися попрацювати в борг) «вісімка» була поварена, перефарбована і стояла як нова. Бери і їдь!

Так він і робив. Брав і їхав без усякої потреби: поки не награєшся — не заспокоїшся.

Зрозуміло, що на перше ж тренування після закінчення ремонту Сергій вирушив машиною. Щоправда, дуже не хотілося, щоб Гайдукевич подумав, мовляв, мав би ти цю тачку, якби не робота в мене, так що цінуй, хлопче. Сергій не любив бути комусь зобов’язаним. Та труситися в автобусі через таку нісенітну причину, коли брелок з ключами приємно відтягує кишеню, було над його сили. Тому, знизавши плечима сам до себе, він виїхав з воріт автостоянки і увімкнув магнітолу. Пічка швидко нагріла салон, і Сергій зовсім повеселішав: оце комфорт! Звичайно, це не «ауді» Гайдукевича, та все на світі відносне.

Дорога скінчилася надто швидко, і «вісімка» зупинилася біля знайомих воріт. Заїхавши на подвір’я, не звертаючи особливої уваги на собаку, Сергій подзвонив у двері. Ніхто не відгукувався. Подзвонив ще раз — тихо. Юлії не було вдома. Вперше за стільки часу! Досі на нього завжди чекали. Може, вона відлучилася кудись ненадовго. Він сів просто на сходах і став чекати. За дверима було зовсім тихо. Зазвичай відразу після дзвінка до дверей на всіх парах підскакував дрібний кудлатий тер’єр і заливисто гавкав. Після цього неквапно прибував солідний доберман, здалека чулося цокання його кігтів по керамічній плитці підлоги. І так було кожного разу. Не інакше, Юлія кудись пішла з обома псами, залишивши на подвір’ї тільки «кавказця». Здоровезне кудлате створіння підійшло і лягло поруч зі сходами, виставивши довгого язика між вражаючими іклами. Сергій спокійно подивився і підморгнув йому. Вони давно звикли одне до одного, і все ж таки Сергій не наважився погладити собаку.

Минуло з півгодини, і коли Сергій зібрався повертатися, до воріт над’їхала знайома «ауді». Гайдукевич вискочив з машини і, побачивши на сходах Сергія, мало не бігом попрямував до нього. Його обличчя виглядало схвильованим.

— Добрий вечір, — привітався Сергій. — Чекаю вже з півгодини. Не знаю, буде тренування чи ні. Юлія минулого разу ні про що таке не попереджала.

У відповідь Гайдукевич пробурмотів щось незрозуміле і, відімкнувши двері, зник у будинку. Сергій так і не зрозумів, заходити йому чи ні. Та за мить господар повернувся.

— Заходь, — запросив він, — усе гаразд. — І покликав: — Юля! Юлія!

Вона з’явилася за кілька секунд, розгублено кліпаючи очима. Сергієві здалося, що дівчина не в своїй тарілці. Погляд її блукав і висловлював якийсь подив. Юлія ніяково привіталася, протерла очі й сказала:

— Я заснула. Була дуже змучена. Ти давно чекаєш? Ти дзвонив? Я зовсім не чула…

— Я гадав, тебе немає вдома, — сказав Сергій і спантеличено замовк, побачивши в отворі дверей поруч з Юлією красеня-добермана.

«Він що, ханига, також заснув?» — подумав Сергій, але, звісно, нічого не сказав. По перламутровій плитці дрібно зацокотіли кігтики і сварливий тер’єрчик, глянувши на нього з-під нависаючої на очі шерсті, завиляв обрубком хвоста. Просто тиха година, як у дитячому садку.

— Вибач, — сказала Юлія, — мені треба хвилин п’ятнадцять, щоб умитися і прийти до норми.

— Гаразд, — відповів Сергій і пішов роздягатися.

Запахло делікатними цигарками, і на порозі роздягалки з’явився господар будинку. З його вигляду безпомилково вгадувалося, що він прийшов не просто так.

— Слухай, я тут вирішив скористатися кількома вільними хвилинами і зайшов дещо обговорити.

— Що саме? — запитав Сергій.

— Є одна цікава пропозиція. Ходімо до кабінету, там поговоримо.

Вони піднялися сходами на другий поверх і увійшли до просторої кімнати. В одному кутку стояв письмовий стіл, біля нього на стіні кілька полиць із книжками. У другому — відеодвійка, навпроти неї пара крісел. Вказавши гостю на стілець, Гайдукевич важко приземлився на другий.

— До речі, це твоя машина?

Сергій ніяково кивнув. Ось воно, починається!

— Поздоровляю, — сказав Гайдукевич, — недавно придбав?

— Як вам сказати, — збрехав Сергій, — я просто довго її до тями доводив. Купив биту, за копійки. Я раніше в гаражі підпрацьовував, от і склепав, можна сказати, з нічого. Хлопці допомогли…

— Нормально, — зауважив Гайдукевич, — виглядає, як нова.

— А вона і є нова — майже весь кузов замінений, перефарбована, з капітального ремонту.

— Я також з «вісімки» починав, — господар поринув у спогади. — На той час була найкрутіша машина в Союзі. Пам’ятаю, повишивав я на ній у дні бурхливої молодості… Ну та біс з ними, з машинами. Слухай, у мене тут виникла ідея, хочу й тебе зацікавити. Ти кажеш, захоплюєшся цим… чекай, навіть вимовити не можу, забув. Сплео…

— Спелеологією, — підказав Сергій.

— Ось-ось.

1 ... 11 12 13 ... 78
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «День відбуття», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "День відбуття"