BooksUkraine.com » Фантастика » Донька генерала 📚 - Українською

Читати книгу - "Донька генерала"

163
0
На сайті BooksUkraine.com ви знайдете великий вибір книг українською мовою різних жанрів - від класичних творів до сучасної літератури. "Донька генерала" автора Адам Пшехшта. Жанр книги: Фантастика / Детективи. Зберігайте свої улюблені книги у власній бібліотеці, залишайте відгуки та знаходьте нових друзів-читачів. Реєструйтеся та насолоджуйтесь читанням на BooksUkraine.com!

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 12 13
Перейти на сторінку:
тобто в приладах, які не тільки не діляться своєю енергією, а й привласнюють чужу, дійшло до такого накопичення одичної сили, що з‘явилося щось на зразок… розуму, особистості?

Наркєвич гнівно фиркнув, нервовим рухом потягнувся до портсигара Кроне, що досі лежав на столі. Приголомшено втупився в майора, який давав йому припалити.

-- Дякую, я не курю, -- промовив заїкаючись і поклав цигарку. – Не знаю! – вибухнув, звертаючись до Бретцеля. – І можу закластися, що цього ніхто не знає! Розумна машина…?

-- Хіба не могло бути так, що коли Ви лікували майора, під‘єднали до свого гомеостата після пригоди з “Дробаркою”, Ваш одичний апарат помістив у його організмі щось своє, нелюдське? Хіба “Агонія” не могла розпізнати цього і маючи якусь ніби-свідомість, пожаліти Янка…?

-- З братських почуттів, -- перебив його, легко посміхаючись, генерал Каспшик. – Блискуча теорія, -- признав. – От тільки не обов‘язково вірна. Панове, -- сказав з легким докором в голосі. -- Адже Ви знаєте, що всі ці винаходи часто діють не тільки на межі, а й поза межами наших знань. Може просто спрацювало невідоме нам правило, своєрідний закон збереження одичної енергії? В самовільну поломку я не вірю, але може він зробив помилку і… -- Каспшик красномовно розвів руками.

-- А росіянин, який звільнив мене? – запитав Кроне.

-- Він міг втратити контакт з дійсністю, можливо, знаючи, що вмирає, відчув потребу зробити якусь добру справу? – Каспшик знизав плечима. – Можна знайти безліч причин такої поведінки. Прийнявши будь-яку з них, ми не мусимо вигадувати карколомні гіпотези, -- докинув з примирливою посмішкою.

Бретцель поглянув запитально на майора.

-- Що думаєш?

-- Ця гіпотеза має найбільше сенсу, -- признав Кроне. – Пробачте, що потурбував Вас, -- звернувся він до Наркєвича.

Старший чоловік недбало махнув рукою.

-- Та нічого, -- сказав великодушно. – Добре, що ми про це порозмовляли.

Очі присутніх звернулися на Маршала.

-- Добре, -- погодився Пілсудський. – А ти, Ясю, візьми відпустку. Це наказ, -- додав.

Він кивнув ад‘ютантові й за мить залишив кабінет, офіцери схилилися на прощання в поклоні. Дивлячись на непевну, хистку ходу Пілсудського, Кроне стиснув зуби. Скидалося на те, що чутки, які кружляли вже певний час, говорили правду. Маршал був хворий, важко хворий.

***

В шинку у Іцка, як завжди, було повно людей. Заклад, яким керував єврейський ресторатор, заслужено славився своїми бійками, однак постійні бувальці почували себе тут в безпеці. Щоправда, багато клієнтів були пов‘язані з празьким кримінальним світом, однак неписане правило проголошувало, що всі порахунки залагоджуються назовні. В Іцка тільки розмовляли, спорадично вибухала якась п‘яна бійка. Якщо розмови не вистачало, компанія, в якої виник конфлікт, залишала заклад. Неподалік, під стінами старої фабрики “Шнайдер і Діттнар”, не колишньому завантажувальному майданчику суперечки вирішували за допомогою ножів, кастетів, а у випадку дрібних, дружніх непорозумінь – на голі руки. Бувало, що опоненти поверталися в шинок вже друзями й влаштовували урочисте обмивання щойно створеного братерства. Інколи, рідко, у Віслі знаходили якогось знайомого місцевим трупа. Тоді, незалежно від ставлення до небіжчика, постійні клієнти влаштовували поминки, солідарно скинувшись на гулянку.

Кроне відсунув тарілку з рештками маринованої в капусті гуски й вихилив наступний стаканчик Іцкової пейсахівки. Сержант Томчак, що сидів поряд, енергійним рухом величезної лапи підкликав ресторатора, який звивався по залу.

-- Що панове бажають? – запитав Іцек вклонившись. Не дивлячись на добродушну фізіономію і посмішку, яка не сходила з обличчя, в його очах, інколи, з‘являлося щось холодне. Їхній вираз роками стримував навіть найбільших місцевих головорізів від надмірних ексцесів. Іцка поважали. Однак зараз він був уособленням люб‘язності та ввічливості. Тільки Томчак був постійним клієнтом, майор навідувався зрідка, але скидалося на те, що ресторатор цінує той факт, що вони перевищують більшість завсідників як інтелектуальним рівнем, так і розмірами гаманців.

-- В нас закінчується горілка, -- пробелькотав звинувачувальним тоном Кроне.

Рухи офіцера були вже дещо незграбними, хоча він ще панував над собою. Переважно майор обмежувався пивом, однак якщо вже починав, рідко коли міг закінчити гулянку з власної волі. Щоправда, в цьому місці він був далеко не винятком…

-- До Ваших послуг, зараз пришлю доньку, -- пообіцяв Іцек. – В нас нова доставка, щойно з Любліна.

Невдовзі, спритно обминаючи п‘яних клієнтів, до столика підійшла молода жінка. Її проста, проте елегантна сукня і зав‘язаний навколо стегон білосніжний фартушок контрастували з оформленням шинка. Делікатні, хоча й виразні риси й бездонні, чорні очі з мрійливим поглядом робили її щонайменше привабливою.

-- Вітаю… -- пробурмотів Томчак, цілуючи дівчину в щічку.

У відповідь отримав дружній поштовх і посмішку, що виразно свідчило про високий статус сержанта. З більшістю клієнтів донька Іцка не поводилася запанібрата. Ті, хто не хотів цього зрозуміти, швидко шкодували про своє нахабство. На столі з‘явилася велика пляшка з написом “Lublin Kośminek”, продукт згаданого раніше господарем заводу.

-- З Вас вже досить, майоре, -- промовила лагідно Міріам.

-- Абсолютно, ні! – буркнув Кроне, наповнюючи стаканчики.

Коли вони випили, встав і непевним кроком підійшов до сцени, зупиняючи триособовий оркестр.

-- Світла пам‘ять княжні Тетяні Голіциній! – вигукнув.

-- Припини, Ясю, -- скривився Томчак.

Один з завсідників зірвався на ноги з виразом обличчя, що не віщував нічого доброго, однак поглянувши на сержанта, який підійшов до приятеля, вирішив не встрявати.

-- Ходімо звідси, -- запропонував Томчак, взявши майора під лікоть.

Тільки Міріам зауважила, як тонкі пальці офіцера затискаються на шиї сержанта і за якусь мить велетень осунувся на коліна з побілілим від болю обличчям. Не задумуючись, дівчина енергійно шарпнула Кроне, який зловісно схилився над сержантом.

-- Годі цього! – прошипіла. – Негайно забирайтеся звідси!

Здавалося, її слова дещо протверезили майора, який послушно дав себе вивести назовні. З допомогою

1 ... 12 13
Перейти на сторінку:

!Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Донька генерала», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Донька генерала"