Читати книгу - "Куми та кумки. Анекдоти давні і сучасні"

– Заходьте, дорогенькі, до хати, недаремно мені вночі свині снилися…

– Куме, чому дрова навсидячки рубаєте? Незручно ж…

– Пробував лежачи – ще гірше.

Кума журиться і жаліється кумі, що розвелася з черговим чоловіком.

– Кумо, а знаєш, чому твоє особисте життя не складається?

– І чому?

– А пригадуєш, як ти колись не відправила ті листи щастя десяти людям?

– Як живеш, куме?

– Сам дивуюсь!

– Куме, хто такий масажист?

– Це, куме, такий чоловік, який отримує гроші від жінки за те, за що інший чоловік отримує ляпас.

– Куме, я вас запросила, щоб ви випили чарчину за моє здоров’я, а ви вихилили вже п’яту!

– Вибачте, кумо, але ви так погано виглядаєте.

– Куме, дайте закурити.

– У мене немає.

– Дайте сірника.

– Немає.

– То хоч скажіть, котра година?!

– Кумо, чим Ви своїх свиней годуєте?

– А хіба що?

– Та я теж хочу схуднути.

– Куме, запитайте в мене, як я живу.

– Куме, як ви живете?

– Ой, куме, і не питайте.

Стоїть кум Петро на базарі, продає півня за тисячу гривень. Підходить кум Іван.

– Куме, чому так дорого?

– Дуже грошей треба.

– Куме, що найцінніше у жіночому молоці?

– Думаю, тара.

– Куме, от у вас суди, а чому ви не найняли адвоката?

– Усі адвокати відмовляють мені, як тільки дізнаються, що не крав я тих мільйонів…

– Куме, який у вас номер телефону?

– Телефон простий: 29–08. Дуже легко запам’ятати – 29 зубів і 8 пальців.

Кум Петро:

– Щось пиво якесь каламутне…

Кум Іван:

– У цьому пивному барі не може бути каламутного пиво. Це просто бокал брудний…

Їдуть два куми в місто на базар, у кожного на підводі по діжці вина. У одного біле, у другого червоне. Кум Іван каже:

– Куме Петре, щось сьогодні холодно, може вип’ємо по склянці. Склянку маю.

– Ні, куме, жінка сказала, щоб усе вино продав і гроші привіз.

– А по якій ціні будеш, куме, продавати?

– П’ять гривень за склянку.

– Так продай мені за п’ять гривень свого червоного.

Випив. Веселіше стало. Бачить те кум Петро. Дістає назад п’ять гривень.

– Налийте, куме, свого білого.

І так доїхали куми до міста, купуючи один у одного по склянці вина за п’ять гривень.

Підсумки підвів кум Іван, ховаючи зім’яті п’ять гривень у кишеню:

– Кому, куме, розкажеш – не повірять. І напилися вволю, і всього за п’ять гривень.

Прийшли кум з кумою до кума Петра на обід. Вже вечір, а додому не збираються. Тоді кум Петро каже до жінки:

– Дай мені, Галю, таблетки.

– Які?

– А ті, які я приймаю за 10 хвилин до сну.

Приїхали куми до кумів у гості. Три дні гостювали. Четвертого дня домашній кум вранці гукає дітям:

– Прокидайтеся, дітки, цілуйте хресних батьків, вже вони додому збираються.

А кум, позіхаючи:

– Спіть, хрещеники, спіть…

Давно це було. Приїхав кум Степан до кума Михайла здалеку возом. Воза у дворі поставив голоблями до дверей хати. Та й загостювався. Одного ранку вийшов кум Михайло, переставив воза голоблями до воріт, думає, що кум побачить і зрозуміє, поїде додому.

Вийшов кум Михайло, побачив те, обняв кума Степана та й каже:

– У нашому краї теж так роблять. Як хочуть, щоб гість ще на місяць залишився, воза голоблями до воріт повертають.

– Їжте, куме вареники, – примовляє кума. – Дякую, кумо, я вже десять з’їв – дуже смачно.

– Не десять, а п’ятнадцять, та хто ж їх рахує.