Читати книгу - "Янголи, що підкрадаються"

особу доля підсунула їй у сестри. Хосе-Антоніо Медейрос, персона нон-грата в домі Тикторів, був двадцятирічним мексиканцем, навчався в Київському університеті на фізико-математичному факультеті й проходив викладацьку практику в Даниному ліцеї. Гарненький смаглявий юнак із чорними, палаючими, мов жарини, зіницями, що мав ще з десяток імен і цілу купу галасливих родичів, котрі періодично наїжджали до Києва й не стидалися завалювати до «любого Хосе» прямо посеред уроку, закохався в Неждану з усім запалом латиноамериканської душі й бігав за нею скрізь, як цуценя. Дану кохання такого дідуся — цілих сім років різниці між ними! — розважало, хоча й не тішило, однак Хосе не відступався. Доклавши воістину титанічних зусиль, він набився в гості до предмета своїх романтичних мрій, і саме тоді Фортуна презирливо відвернулася від нього, ще й наморщила свого давньоримського носа. Майя прийшла з роботи раніше, ніж очікувалося — щось у них там сталося з електрикою — і прихопила, вочевидь, як страховку, світло своїх очей — нового коханця. Побачивши на кухні доньку, котра, тримаючи за руку «чорнопикого», захоплено розповідала йому щось із життя вищої математики, Майя спочатку загазувала повітря отруйними випарами своїх безсоромних припущень, а потім заіскрилася від люті. Стався вибух, Хосе-Антоніо вилетів із гостини, як корок із пляшки шампанського, а те, що вислухала від матері Дана, людською мовою просто не перекладалося. Кактус, презентований закоханим молодиком із поясненням: «Він цвіте лише раз на рік, але дуже гарно, білим цвітом», попрямував за ним, ще й прискореним ліфтом — через вікно, але впав на м’який ґрунт і вижив, хоча й був добряче обламаний. Олена виходила нещасну рослину; щоранку, нахиляючись до вкритих колючками стеблин, вона шепотіла: «Підростай, серце, ми тебе якось Майї підсунемо замість стільця». Кактус, мабуть, вірив, бо слухняно ріс, як на дріжджах. Хосе-Антоніо страждав, але ходити за Нежданою більше не наважувався і обмежувався тим, що на своїх уроках запопадливо дивився на неї враз згаслим, печальним поглядом. Тітка Олена назвала реакцію сестри на присутність у домі чарівного юнака неадекватною і висунула припущення, що та просто ревнує. Дана фиркнула, даючи зрозуміти, що її такі дурниці не обходять, і демонстративно охрестила кактус «Хосе-Антоніо».

— Зазирни до мами в спальню, — знову попросила вона тітку, побризкавши Хосе водою і переконавшись, що його м’ясисті стебла товстішають не щодня, а щогодини. — Там щось не те, я відчуваю. Щось…

— Стій! Ти сказала «відчуваю»? Що за лайка в устах математика?!

— Тьотю!!!

— Дівчинко, не рекомендується лазити в чужі спальні, особливо, якщо знаєш, що люди там не книжки читають. Я не хочу дістати по морді. Я, звісно, нічого нового не побачу, але Майя може подумати, що я…

У коридорі почулися кроки, потім — ляскання замка, і Олена про всяк випадок квапливо зім’яла кінець речення.

Глава 4

Пізніше Дані навіть стало здаватися, що вони з тіткою надто емоційно сприйняли першу появу Майї у тому вигляді, котрий потім став мало не звичним. Але прем’єра вдалася на славу — вони обидві аж роти пороззявляли, коли на кухні з’явилося щось із розквашеним, заюшеним, немов розчавлений солоний помідор, писком, і голосом Майї сказало:

— Ну, чого витріщилися?

«Щось» помітно шепелявило — вочевидь, кілька зубів у роті наполегливо шукали свого місця. Першою оговталася тітка Олена — якщо тільки можна вжити слово «оговталась». Принаймні до неї повернувся дар мови.

— Ти що, лицем горіхи колола? Принцеса-лускунчик?

— Ні, воду в ступі товкла! — огризнулася мати вже чіткіше. — І я була б тобі дуже вдячна, якби ти не лізла не в своє діло!

— Твоя мармиза — певною мірою і моє діло! Ми ж сестри!

— Краще не нагадуй!

— А ти не доводь до гріха, бо подзвоню в міліцію!

Зачувши цю погрозу, Майя насупилася. А тітка не вгавала.

— Хто це тебе так? Я маю на увазі, як його звуть?

— Він тут ні до чого. Я впала, та й усе.

— З Джомолунгми?

— З ліжка.

— Можу собі уявити!

— Не можеш, — різко обірвала мати, запалюючи газ під чайником. — Ти нічого про це не знаєш!

— Ні? Ой, тітонько Майє, а розкажіть мені, будь ласка, звідки діти беруться?

— Ось! У цьому вся ти! — Майя розвернулася так різко, що заточилася і ледь не впала, але в останній момент утрималась і гнівно втупилася в сестру. — Секс! Брудні збочення — це все, що тебе цікавить! Ти й уявлення не маєш про те, що на світі існують чисті почуття, такі, як…

— Як твій ніс у крові? Мені так за себе соромно — просто слів немає! — тітка Олена закинула ногу за ногу і схрестила на грудях тонкі білі руки. Дана нічогісінько не розуміла у мові жестів, але якось здогадалася, що це — поза виклику і захисту водночас. — А ти чого за щоку тримаєшся? Зубки болять? От бідна молодиця… Їсти хочеш? У нас тут десь були сухарики…

— Курва! — мати вибухнула, мов тротил. — Це ти у своїх змій морських такого набралася?

— Яких змій? Я — іхтіолог. Вивчаю риб. Невже ти навіть цього своїм курячим мозком запам’ятати не годна?

— Риб? — Майя фиркнула так, ніби чула про це вперше. Сестрина освіта — єдиний диплом вищого навчального закладу на три покоління сім’ї — давно стирчала їй кісткою в горлі, заважаючи ковтати. — І що вони тобі дали, риби твої? У рибрадгоспі чобітьми