Читати книгу - ""Панургове стадо""
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Араканцев знову скочив на ноги. Орангутанг перевальцем ішов на нього з піднятою сокирою. Мавпа тримала сокиру над головою, як людина, в обох руках.
«Розрубає надвоє, мов поліно», - майнула думка в голові Араканцева, і він раптом згадав слова Доллі, сказані на пляжі: «Гамі вміє рубати дрова».
Орангутанг підійшов майже впритул. Треба було чимось відбити удар. Араканцев зірвав з гака червоний конус вогнегасника, що потрапив на очі. Але невдало. Вогнегасник вирвався з рук, з металічним деренчанням впав на підлогу і… розірвався. Клубки їдкого, задушливого диму наповнили кімнату. Орангутанг перелякано завив і відбіг до дальньої стіни. Скориставшись цим, Араканцев стрибнув на підвіконня і рвонув шпінгалет. Вікно розчинилося.
Стрибаючи з підвіконня, він ясно почув голос Доллі.
Упав Араканцев на верхівку пальми. По бочкоподібному лускатому, обгорнутому повстю стовбуру він легко спустився на землю і побіг. А вслід йому линув рев приголомшеного орангутанга.
7. По шпальтах газет
Орган важкої індустрії «Індустрі унд гандельсцайтунг» в спокійній діловій статті обговорював можливість використання мавпячої праці на фабриках і заводах:
«Досвід Фрідріха Пфейфера — це перша ластівка в галузі заміни людської праці працею мавп крупних порід, переважно орангутангів, шимпанзе і горил. Звичайно, треба було також переозброїти цехи особливими, найдосконалішими машинами.
Наукова комісія з видатних зоологів і біологів, на розгляд якої був поданий пфейферівський так званий мавпячий проект, поставилась до цього цілком схвально, визнала його безумовно прийнятним, практично здійсненним і навіть корисним.
Але група інженерів вказує, що якою б досконалою не була машина, для управління нею все ж потрібна рука, керована людським розумом. Проте й інженери погодилися, що застосування мавпячої праці можливе в деяких найпростіших галузях фабрично-заводського виробництва.
За повідомленнями, одержаними з першоджерел, обладнання «мавпячих цехів» на заводі Ф. Пфейфера вже закінчено. Проведено кілька пробних робіт, які дали блискучі результати.
Офіціальне відкриття і пуск «мавпячих цехів» відбудеться завтра в присутності урядової експертної комісії…»
Бульварна вечірня газета «Ахт ур абендблат» у великому фейлетоні не без лірики оспівувала «цих славних, розумних звірів, кожен з яких працює за чотирьох. Ми не могли без зворушення дивитися на добрі, симпатичні фізіономії покірних екзотичних гостей, що вливають свіжий струмінь у нашу вітчизняну промисловість…»
Берлінський орган фашистів «Гевіссен» вмістив інтерв’ю з Фрідріхом Пфейфером, яке починалося так:
«З паном Пфейфером ми зустрілися на острові Нейверн, на його мавпячій фермі-розпліднику. Патрон був у смокінгу кольору сенегальських негрів, золотистій панамі і коричневих черевиках. Бесіда наша раз по раз переривалася могутнім ревом вихованців ферми, майбутніх німецьких робітників. Сівши в затінку старого, середньовічного нейвернського маяка, пан Пфейфер сказав нам:
«Я певен, що незабаром усю мою фабрику обслуговуватимуть тільки мавпи. Я на все життя позбавлений гіркої необхідності вступати в стосунки з ними головорізами! Ви розумієте, звичайно, що я говорю про так званих свідомих пролетарів. І вони і їхні вожаки — комуністи — ще молоді, недосвідчені, зелені, щоб боротися зі мною, Фрідріхом Пфейфером… Ви питаєте, чия ідея поставити мавпу за верстатом, хто її розробив, хто виховує моїх чотирируких робітників? Це не має значення! Вважайте, що все це роблю я, бо монополія належить тільки мені.
У наступному місяці ферма дасть для моїх фабрик ще п’ятсот чудових уже видресируваних екземплярів. А потім ми приступимо до виконання великого замовлення для комбінату Стіннеса. Як бачите, справа на всьому ходу!
Наші робітники? А яке мені до них діло? О, я ще провчу цих бунтарів! Віднині страйку нема! Страйк умер!..»
«Хай живе страйк! — Так «Роте фане» почала статтю під заголовком «Мавпи-страйколоми». — До якого безглуздя доходять наші безсоромні капіталісти та інше панство з Райхенштрассе в своєму розумінні ролі робітників на виробництві — видно з факту організації так званих мавпячих цехів Ф. Пфейфера. На запитання нашого страйкового комітету, які його умови, Пфейфер відповів лаконічно: «Тривалість робочого дня та сама, але заробітна плата зменшиться на двадцять процентів за рахунок механізації виробництва. Інших умов не прийму! Експлуатація мавпячої праці рентабельніша. Зрозуміло?»
Цілком зрозуміло, пане Пфейфер! Але ми люди, а не мавпи, і тому маємо законне право вимагати нормальної оплати праці. Умови Пфейфера не прийнятні! Ми оголосили страйк. Хай живе страйк!
А на закінчення поспішаємо привітати фельдмаршала Пауля Гінденбурга. Нарешті він знайшов собі достойних союзників — мавп…»
Один тільки «Берлінер берзен кур’єр», орган біржовиків і банкірів, без будь-яких коментарів і тим більше лірики повідомив у відділі хроніки:
«Акц. т-во «Панургове стадо». Мета товариства —
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Панургове стадо"», після закриття браузера.