Читати книгу - "Співучасть у злочині"

Взаємна поінформованість полягає в тому, що, по-перше, співучасники усвідомлюють, що вчиняють злочин не одноосібно, а в процесі спільного приєднання до вчинення злочину інших осіб. По-друге, взаємна поінформованість полягає в тому, що кожний із співучасників усвідомлює вчинення іншими співучасниками не будь-якого, а конкретного злочину. По-третє, кожен із них усвідомлює суспільно небезпечний характер не тільки своїх дій, але й діянь інших співучасників, а також передбачає можливість чи неминучість настання злочинних наслідків.

У теорії кримінального права дискусійним є питання про суб’єктивний зв’язок виконавця злочину з іншими співучасниками, тобто про те, чи є обов’язковим для виконавця двосторонній зв’язок з іншими співучасниками злочину. Так, В. С. Прохоров зазначає, що угода співучасників в радянському кримінальному праві не визнається необхідним елементом співучасті[76].

Інші автори вважають, що суб’єктивний зв’язок між співучасниками має встановлюватися у формі угоди між ними[77]. Так, наприклад, М.А Шнейдер зазначав, що співучастю може бути визнано не будь-яке вчинення злочину двома або більше особами, а лише така спільна діяльність, із приводу якої між учасниками відбулась угода[78]. Інші ж радянські вчені розглядали угоду як можливу, але не єдиного зв’язку[79]. У свою чергу, М. І. Ковальов розглядає взаємну поінформованість виконавця і співучасника злочину про їхні спільні дії при вчиненні одного й того самого злочину як обов’язкову ознаку суб’єктивної сторони співучасті[80].

Аналогічної точки зору сьогодні дотримуються М. Г. Іванов та інші дослідники[81]. Їхні опоненти вважають, що за відсутності змови виконавець може бути й не обізнаний про злочинну діяльність співучасників[82].

М. І. Ковальов у зв’язку із цим зазначає, що співучасть — це вчинення єдиного злочину, в якому виражені єдина воля і єдині наміри. При співучасті діями підбурювача і пособника не виконується об’єктивна сторона злочину. Вони стають учасниками злочину, тому що впливають на свідомість і волю виконавця, а такий вплив можливий лише умисно. Суб’єктивний зв’язок між співучасниками обмежується двостороннім суб’єктивним зв’язком між виконавцем злочину та іншими його учасниками, тому для співучасті достатньо: 1) взаємної поінформованості співучасників про спільну злочинну діяльність; 2) єдиного наміру вчинити злочин спільно[83].

Специфіка усвідомлення суспільної небезпечності як розуміння особою фактичної характеристики вчиненого нею діяння і його соціальної значущості полягає в тому, що суб’єкт співвідносить себе з тими соціальними і правовими вимогами, що пред’являються до особи та ії діяння з боку суспільства і держави[84]. Це положення щодо встановлення суб’єктивних ознак співучасті прокоментував М. Г. Іванов, який зазначив, що коли незабаром яка-небудь особа, вчиняючи будь-який поведінковий акт, усвідомить його фактичну сторону, то природно було б припустити, що особа, вчиняючи злочин у співучасті, усвідомить дві фактичні обставини. Перше — це те, що вона вчиняє конкретний поведінковий акт. Друге — це те, що вона вчиняє цей акт не одна[85].

Із цього можна зробити висновок, що, усвідомлюючи фактичні обставини вчиненого суб’єктом злочинного акту поведінки, він не може не усвідомлювати, що діє разом з іншими учасниками цього злочину. Відповідно, притягнення до кримінальної відповідальності за вчинення злочину у співучасті суб’єкта, свідомість якого не охоплювала тієї обставини, що він діє не один, веде до об’єктивного ставлення у вину, що суперечить кримінально-правовому принципу вини особи.