Читати книгу - "Призначення покарання за сукупністю злочинів та вироків (судова практика)"

На нашу думку, аналіз ч. 1 ст. 75 КК свідчить про те, що засудженого, який вчинив декілька злочинів, можна звільнити від відбування покарання з випробуванням, тільки після призначення йому покарання за сукупністю злочинів. Інакше, суд буде приходити до парадоксальних висновків, що по одних злочинах його можливо виправити без реального відбування покарання, а по інших таке виправлення неможливе. Верховний Суд України відзначав, що у разі визнання особи винною у вчиненні декількох злочинів, рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки при визначенні остаточного покарання — виходячи з його виду і розміру (п. 23 постанови Пленуму в старій редакції)[60]. Однак потім Верховний Суд України свою точку зору уточнив в постанові Пленуму Верховного Суду України “Про внесення змін та доповнень до постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2004 року № 7 “Про практику призначення судами кримінального покарання” від 12 червня 2009 року № 8, виклавши п. 23 постанови в такій редакції, що “у разі визнання особи винною у вчиненні кількох злочинів рішення про її звільнення від відбування покарання з випробуванням приймається тільки після визначення на підставі частини 1 статті 70 КК остаточного покарання, виходячи з його виду й розміру”[61], оскільки при застосуванні правил, передбачених ч. 4 ст. 70 КК, можливі випадки, коли засуджений може бути звільнений від відбування покарання тільки за попереднім вироком, а не при визначенні остаточного покарання.

У судовій практиці також виникало питання про можливість визначення остаточного покарання за сукупністю злочинів за другим видом покарання, на відміну від тих видів покарання, які були призначені за окремі злочини?

Верховний Суд України на це питання відповів негативно.

Приклад: Верховний Суд України скасував вирок районному суду, яким Ц. було засуджено за ч. 2 ст. 190 КК на 2 роки обмеження волі, а за ч. 3 ст. 358 КК на 1 рік обмеження волі. За сукупністю злочинів на підставі ст. 70 КК призначив Ц. остаточне покарання у виді 3 років позбавлення волі [62].

Зміни вироку суду, які погіршують становище засудженого.

В судовій практиці неодноразово виникали питання, чи погіршується становище засудженого, якщо вищестоящий суд замінить поглинення менш суворого покарання більш суворим, складанням призначених покарань або к покаранню за один злочин добавить покарання за другий злочин в більшому розмірі чим це було зроблено в вироку суду, притому розмір остаточного покарання в порівнянні з вироком не збільшився?

В теорії кримінально-процесуального права по цьому питанню існують різні точки зору. Так, на погляд Я.О. Мотовиловкера такі зміни погіршують становище засудженого, зокрема тому, що якщо місцевий суд дійшов до висновку про поглинення менш суворого покарання більш тяжким злочином, яке вищестоящий суд перекваліфікував на менш тяжкий, то у цього суду немає підстав для застосування принципу складання призначених покарань[63]. З цією точкою зору не погоджується О.С. Горелик, який відзначав, що в даному випадку річ йде тільки проте, що суд покращивши положення засудженого в частині кваліфікації його дій, не покращив одночасно це становище в частині остаточного розміру покарання[64].

Останню точку зору підтримував і Верховний Суд СРСР, який в роз'ясненнях до п.п. 19 та 20 постанови Пленуму цього суду № 3 від 31.07.1981 р. “Про практику призначення покарання при вчиненні декількох злочинів і по декільком вирокам” відзначив, що по змісту закону суд касаційної чи наглядової інстанції замість застосування по вироку правил поглинення покарань може застосувати правила їх складання тільки в тих випадках, коли цими судовими інстанціями пом’якшується покарання за одне чи декілька злочинів… При перекваліфікації злочинного діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Вищестоящі суди, вирішуючи питання про покарання, застосовують правила, передбаченні ст. 40 КК РРСФР (ст. 70 КК — В.Б.). При цьому призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більшим суворим чим покарання призначене судом першої інстанції[65]. Трохи іншу точку зору займає Верховний Суд України, який в п. 24 постанови Пленуму звертає увагу на те, що «суд може перекваліфікувати кримінально каране діяння з однієї статті на декілька статей кримінального закону, які передбачають відповідальність за менш тяжкі злочини, якщо при цьому не погіршується становище засудженого і не порушується право останнього на захист. Призначене за сукупністю злочинів покарання не повинне бути більш суворим, ніж максимальне покарання, передбачене санкцією статті КК, за якою було кваліфіковане кримінально каране діяння у постанові про притягнення особи як обвинуваченого і в обвинувальному висновку»[66].

В зв’язку з чим ми не можемо погодитися з наступним рішенням вищестоящого суду.

Приклад: Районний суд засудив В. за ч. 4 ст. 187 КК на 11 років позбавлення волі