Читати книгу - "Високий Мисливець"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
— Тоді я йду з вами, і моя рушниця допоможе захищати індіанців, хоч мої діти і стануть жебраками, якщо Мальгейрос програє цю гру.
— Гадаю, у. вас немає вибору, і саме тому я так відверто розмовляю з вами. Вашим дітям справді не дістанеться фазенда — її заберуть за борги, але Мальгейрос для кожної дитини велів щороку таврувати телят. Для обох дітей зареєстровані тавра, і на цю худобу не має права навіть банк. Вашому хлопчикові дістанеться добряче стадо, а у старшенької дочки вже є гарний посаг.
— Тоді на допомогу повинні йти усі мисливці, які тут є, — хіба що тільки Велькер відмовиться.
— Ні, так не буде. Індіанці не приймуть нашої допомоги і навіть образяться. Вони подумають, ніби ми не віримо, що вони самі спроможні захистити рідну землю. Вони скоріше всі загинуть, аніж приймуть допомогу. У мене багато побратимів серед них, але навіть я не смію взяти участі в бою. Правда, подивитися на нього я дуже хочу, бо, власне, живу тут для того, щоб вивчати звичаї індіанців. На їхню думку, я міг би вступити в бій лише в тому разі, якщо поранять когось із моїх побратимів. Але це стосується тільки мене. Ні вам, ані іншим мисливцям вони ніколи не пробачать, якщо ви встрянете в сутичку. Крім того, я не хочу, щоб про все це знав ще хто з мисливців. Хай думають, що ми тут просто полюємо. Особливо ж я не довіряю Велькерові. Він одразу побіжить з доносом, сподіваючись, що йому за це заплатять.
— А мені ви звірились, хоч і знали, що я тут шпигую, і не вважаєте мене за джентльмена?
— Я міг вам довіритися, бо йшлося про ваше життя. Але тепер я справді маю до вас довіру і, як мені здається, змушений буду змінити про вас свою думку. Якщо хочете, залишіть своїх собак — їх догляне Отонте — і приготуйте собі коня. Я виїду сьогодні, щоб роздобути якогось м'ясива, а завтра ми вирушимо днів на три і, можливо, побачимо щось цікаве.
— А чому б мені не взяти своїх собак? Вони вполювали б якусь кицьку.
— Досить буде і двох моїх псів, якщо натрапимо на слід ягуара. Не виключено, що ми зустрінемось із кадувеями. Ваші собаки не звикли до індіанців і можуть нам завадити.
— Вам не здається, — озирнувся Джуліус, — що нас міг хтось підслухати?
— Нехай це вас не турбує. Там у темряві лежить Отонте з тієї самої хвилини, коли ми почали розмову. А від нього не втаїться жоден шпигун, навіть якби він повз так тихо, як гадюка.
— Отже, ваш чамакок усе знав, тоді як жоден з мисливців навіть не здогадувався про це? — Джуліус покрутив головою і рушив від багаття, щоб теж зібратися на полювання і приготувати запас їжі для своїх собак, які мали на кілька днів залишитися в мисливському таборі.
Розділ четвертий
ДВА СЛІДИ
Ще не розвиднилось, коли Караї виїхав з табору. Треба було зробити запас м'яса на кілька днів. Іншого разу про це подбав би Отонте. Звичайно, вибираючись на полювання, він залишав намет без усякого догляду, застебнувши його на ґудзики. У джунглях ніхто не зачепить чужого майна — і не стільки, може, тому, що всі тут дуже чесні, як через те, що джунглі карають такі вчинки і покари майже ніколи не вдається уникнути. У джунглях немає ні суддів, ані писаних законів, але немає тут і судової тяганини та адвокатського крутійства. Зате кожен, хто виявить тут крадіжку, вважає своїм обов'язком вистежити злодія так само, як-хижака.
Та цього разу заведені в мисливському таборі порядки було порушено. В наметі Караї зберігалися речі, якими не варто було ризикувати, тим більше, що не всі мисливці справляли враження бездоганно порядних. Через це Отонте й лишився вартувати намет, ладен стати на заваді кожному надміру цікавому.
Табір розташувався в густому гаю край пампасів. Караї їхав, заглибившись у думки, не звертаючи уваги на гавкіт своїх двох псів, які намагалися привернути його увагу до слідів звірів. Він добре розумів їхню мову і по гавкоту вгадував, на чий слід вони натрапили. Зрештою він прикрикнув на них. Собаки слухняно облишили слід і кинулися до мисливця навпрошки через степ. Для полювання у Караї було досить часу. Він знав місця, де можна підстерегти оленя чи дикого кабана кешадо, що полюбляє лісочки на болотах. Але мисливець не поспішав. Він насамперед хотів глянути, що діється в таборі ріу-грандських вершників. Вони прийшли в цей край і принесли свої звичаї, що суперечили законам джунглів. Ці люди не рахувалися з тутешніми порядками, певні своєї сили, бо їх було багато, до того ж вони мали славу людей, які не терплять непокори. Високий Мисливець погано розумів їх спосіб мислення, проте знав: безчинству цих зайд треба покласти край. У рідному краю вони були колись чесними, працьовитими людьми, вправними вершниками, відважними воїнами. Але, ведучи багаторічну боротьбу, здичавіли; братовбивча війна приглушила їхні почуття, і ці люди забули, що таке чесність. Край, який вони змушені були залишити, славився красою і багатством. Чудовий клімат, родюча земля, удосталь вологи. Як добре і спокійно можна було б там жити, якби… якби всі скарби землі були справедливо поділені між тими, хто на ній працює. Однак такого в Ріу Гранді не було споконвіку. Кілька знатних родин загарбали всі багатства краю, і більшість земель лежала облогами; кілька політичних груп захопили владу й заволоділи всіма державними прибутками, без міри багатіючи з цього, тимчасом як народ гибів у злиднях. Але в країні, де жили такі волелюбні люди, це не могло тривати вічно. Вибухали революції і завжди знаходилися сміливці, які ставали на чолі пригноблених, прагнучи здобути права для всіх.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Високий Мисливець», після закриття браузера.