Читати книгу - "Невидимець (збірка)"

Містер Гол, піднявшись сходами, попрямував відразу до дверей вітальні й рішуче їх відчинив.

— Полісмене, — сказав він, — виконуйте свій обов’язок.

Джеферс увійшов усередину. За ним Гол, останнім — Веджерс. У тьмяному світлі кімнати вони побачили повернену до них передом безголову фігуру з надкушеним окрайцем хліба в одній руці та шматком сиру в другій.

— Це він! — тицьнув Гол.

— Що за чортівня? — почувся сердитий і докірливий голос понад коміром постаті.

— Ви — страшенно підозрілий клієнт, пане, — сказав містер Джеферс. — Але з головою ви чи без, в ордері сказано «заарештувати», а обов’язок мій священний…

— Назад! — крикнула постать, відсахуючись.

Гість випустив із рук хліб і сир, але містер Гол устиг прибрати зі столу ніж, поки той не потрапив у чужі руки. І тут у повітрі з’явилась ліва рукавичка незнайомця і ляснула Джеферса по обличчю. Та вже наступної миті Джеферс, обірвавши на півслові свою промову про ордер, схопив чоловіка за безрукий зап’ясток і вчепився в невидиме горло. Незнайомець ударив полісмена ногою по гомілці; Джеферс зойкнув, але й далі його тримав. Гол штовхнув по столу ніж, щоб передати його таким чином Веджерсу, котрий діяв у цьому наступі, так би мовити, як воротар, й миттю ступив уперед, коли Джеферс і незнайомець наблизились до нього, похитуючись і штовхаючи один одного. На їхньому шляху стояв стілець, і тільки-но вони наразились на нього, той із тріском полетів убік, а вони обидва впали.

— Хапай його за ноги, — процідив Джеферс крізь зуби.

Містер Гол, намагаючись діяти за інструкціями, отримав вагомий удар під ребра й на якусь мить вийшов із гри, а містер Веджерс, побачивши, що безголовий незнайомець опинився згори та притиснув Джеферса за плечі до землі, відступив до дверей із ножем в руці й зіткнувся там із містером Гакстером і візником із Сидербриджа, які прибули рятувати закон і порядок. Тої ж таки миті з комода на підлогу полетіли три чи чотири пляшки, і в кімнаті розплився гострий ущипливий запах.

— Я здамся! — закричав незнайомець, хоч і повалив Джеферса, і в наступну мить засапано звівся на ноги — дивна фігура, безголова і безрука, оскільки він тепер зняв уже і праву рукавичку, і ліву. — Все одно нічого не вийде, — мовив він задихано.

Це була найдивніша річ у світі — чути, як той голос долинає, ніби з порожнечі, але жителі Суссексу, мабуть, найбезпристрасніші люди на планеті. Джеферс також підвівся і вийняв пару наручників. Але раптом зупинився і кудись утупився.

— Ви погляньте! — вигукнув Джеферс, починаючи усвідомлювати недоладність усієї справи. — Чорт! Мабуть, мені не вдасться ними скористатись…

А тим часом незнайомець провів рукою вздовж жилета — і сталося диво: ґудзики, на які вказував його порожній рукав, розстібнулись. Потім гість зронив щось про свою гомілку і нахилився до неї. Здавалося, він намацує свої черевики і шкарпетки.

— Та це ж узагалі не людина, — несподівано сказав Гакстер. — Це просто порожній одяг. Дивіться! Можна навіть під комір і підкладку зазирнути. Я навіть можу просунути туди руку…

Він простягнув руку — і наче щось намацав у повітрі, бо миттю відсмикнув її з пронизливим вереском.

— Не пхай мені пальця в око, — люто дорікнув нереальний голос. — Насправді я весь тут… голова, руки, ноги і все інше, але так трапилося, що я невидимий. Це страшенно дратує, але я є. І це не дає права кожному неотесаному міщуку з Айпінга тицяти в мене!

Тепер увесь його одяг був розстебнутий і вільно звисав на невидимому тулубі, а незнайомець стояв руки в боки.

В кімнату ввійшло ще кількоро людей, і вільного місця вже майже не було.

— Невидимий, еге ж? — сказав Гакстер, ігноруючи лайку незнайомця. — Хто-небудь таке бачив?

— Можливо, це дивно, але це не злочин. І хто дав право полісмену отак на мене кидатись?

— О! Тут зовсім інша справа, — сказав Джеферс. — Понад усякий сумнів, вас нелегко побачити при такому світлі, але в мене є ордер на ваш арешт, і тут ніяких помилок. Цей ордер стосується не вашої невидимості, а… крадіжки зі зломом. Хтось увірвався в один будинок і забрав усі гроші.

— Ну?

— І всі обставини вказують на…

— Дурниці! — заперечив Невидимець.

— Сподіваюсь, ви маєте рацію, пане; але я отримав наказ.

— Що ж, — сказав незнайомець, — я піду з вами. Я піду. Але жодних наручників.

— Це проста формальність, — мовив Джеферс.

— Жодних наручників, — повторив умову незнайомець.

— Перепрошую, але я мушу це зробити, — сказав Джеферс.

Раптово незнайомець сів, і не встигли присутні збагнути, що діється, кімнатні туфлі, шкарпетки та штани опинилися під столом. Потім гість знову підвівся і відкинув убік пальто.

— Гей, ану припини це, — сказав Джеферс, несподівано втямивши, що коїться. Він ухопив жилет; Невидимець пручався, сорочка висковзнула з жилета, і той, уже порожній, повис у Джеферса у руці.

— Тримайте його! — заволав Джеферс. — Коли він усе з себе познімає…

— Тримайте його! — загукали всі й кинулися за білою сорочкою — єдиною видимою річчю незнайомця.

Рукав сорочки затопив Голу в обличчя, змусивши зупинити атаку і відштовхнувши назад, просто на старого Тутсома, церковного сторожа. За мить сорочка полізла вгору, наче людина намагається стягнути її через голову. Джеферс ухопив її, але цим тільки допоміг зняти; хтось просто з повітря ударив його в обличчя, і його ціпок полетів геть, а потім Тедді Генфрі жорстоко вдарили по голові.

— Стережіться! — кричали всі, навмання захищаючись і завдаючи удари в порожнечу. — Тримайте його! Зачиніть двері! Не дайте йому втекти! Я щось упіймав! Ось він!

Усі вони зчинили