Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

Відповідь: Уявімо, що компанія виробляє якісь «дрібниці», щоб «реалізувати» їх у грошовій формі. Іншими словами, вона хоче продати їх, щоб урешті-решт банк, що її обслуговує, здійснив бухгалтерську проводку з кредитування (зарахування) певної суми грошей на її поточний рахунок. Якщо компанія не зможе продати свою продукцію, її буде додано до запасів. А в статистичному обліку під час щоквартального обрахунку ВВП таку продукцію буде зараховано до валового нагромадження капіталу або, коротко, до інвестицій. Проти цієї статистичної операції буде зарахований протилежний до заощаджень потік. У межах приватного сектору збільшення інвестицій дорівнює збільшенню заощаджень (тут робиться припущення, що державний та зовнішній сектори мають незмінні залишки у своїх фінансових балансах). Ця операція загалом ніяк не впливає на баланс приватного сектору (який включає в себе домогосподарства та суб’єкти господарювання). Але уявімо собі, що ці «дрібниці» замовили іноземці. У такому разі наша уявна компанія продає їх, отримуючи гроші шляхом банківської бухгалтерської проводки з кредитування свого поточного рахунку на відповідну суму, і в результаті цієї операції не відбувається ніякого збільшення внутрішніх інвестицій. Натомість зростає обсяг експорту — у статистичних даних робиться позитивний запис до рахунку поточних операцій платіжного балансу. Не звертаючи уваги на всі інші облікові записи, внутрішній приватний сектор економіки отримує профіцит на свій баланс (збільшуються заощадження), а зовнішній сектор в агрегованому вигляді «витрачає шляхом дефіциту».

Цей приклад не дає відповіді на всі можливі запитання, що випливають із вищесказаного. Далі ми ознайомимось із підходом «монетарного кругообігу» та зрозуміємо, як наша уявна компанія фінансувала виробництво «дрібниць» і що з нею станеться, якщо вона не «реалізує» їх за грошові знаки. Ви можете розглядати «заощадження» сектору домогосподарств як аналог небажаного накопичення запасів нашим уявним виробником «дрібниць». Однак виробництво «дрібниць» формує дохід домогосподарства, що зайнятий у виробництві, у вигляді заробітної платні. Цей дохід може бути спожитий або заощаджений. Звичайно ж, компанії сподіваються, що працівники взагалі не заощаджуватимуть, адже це означатиме втрату потенційного продажу. Якщо ж домогосподарства справді заощаджуватимуть, «дрібниці» будуть переходити до запасів, які статистично обліковуватимуться як інвестиції. Натомість компанія згодом опиниться у скрутному становищі та не зможе оплатити своїх витрат. Але іноземці або уряд можуть втрутитися, щоб компенсувати брак попиту, купуючи «дрібниці», які в іншому разі накопичувалися б як непродані запаси.

Запитання: Чи справді витрати визначаються рівнем доходу? Як щодо отримання споживчих позик?

Відповідь: Звичайно, заможним людям справді досить легко витрачати, навіть якщо їхній потік доходу дорівнює нулю: вони можуть розпродати активи або взяти під них позику (передаючи їх у заставу банку). Але для багатьох родин твердження, що дохід визначає витрати, переважно слушне. І це не суперечить здоровому глузду для більшості людей. Однак існує вагоміший теоретичний аспект: ми повинні розуміти, що на агрегованому рівні причинно-наслідковий зв’язок формується у зворотному напрямку. Дохід моєї родини, як правило, визначається рішенням мого роботодавця витратити кошти на мою зарплатню. Таким чином, споживання домогосподарства насправді значною мірою залежить від його доходу. Споживання називається «спричиненими витратами» (тобто спричиненими збільшенням доходів). Дохід домогосподарства також звідкись береться. В основному з витрат суб’єктів господарювання та уряду на зарплатню. Крім того, він може походити з відсотків та приросту капіталу на акумульовані фінансові активи. Компанії, зі свого боку, здійснюють витрати на очікуванні майбутнього продажу, які залежать від витрат домогосподарств, іноземців, уряду чи інших компаній. Також існують державні, інвестиційні та експортні витрати, які принаймні до певної міри «автономні» від доходу (не так сильно залежать від сьогоднішнього доходу). Усе це важливі питання як для розуміння поточної ситуації, так і для прогнозів економічних показників у майбутньому. Є також логічний аспект: суспільство може ухвалити рішення витрачати більше, але не може за власним бажанням одержувати вищий дохід (якщо воно не витрачає більше). Таким чином, на агрегованому рівні витрати логічно передують доходу.

Запитання: А хіба не ощадливі люди зумовлюють дефіцит державного бюджету? Якщо домогосподарства почнуть заощаджувати і не витрачатимуть, то ВВП знизиться, що зменшить податкові надходження і таким чином спричинить дефіцит державного бюджету.

Відповідь: Слушне питання. Звичайно, «танго танцюють удвох». Для того щоб державний сектор міг витрачати, підтримуючи бюджетний дефіцит, потрібен недержавний сектор, готовий до збільшення чистих заощаджень. Інакше державні витрати підвищуватимуть витрати недержавного сектору доти, доки податки не збільшаться настільки, що збалансують бюджет уряду.

Кожен елемент у балансі суб’єкта господарювання, домогосподарства або уряду обліковує актив чи зобов’язання за його поточним обсягом49. Це залишок, тобто міра вартості на конкретний момент часу. Залишки залежать від руху фінансових активів, адже вхідний рух (надходження) призводить до накопичення залишку, а вихідний рух (відтік) — до зменшення.

Можливо, найкращий спосіб зрозуміти ці процеси — розглянути їх як найпростішу проточну систему — кран та ванну, що має ємність для наповнення водою та стічний отвір. Нижче зображено ванну, наполовину заповнену водою. Вода у ванній називається залишком, або запасом води. Наразі вода з крана не подається (не тече) у ванну, і водночас закритий стічний отвір на дні ванни. Таким чином, запас води залишається незмінним. Це початковий об’єм води і його буде взято за точку відліку.

Стабільний рівень води у ванні схожий на суб’єкта економіки, що має депозит до запитання на банківському поточному рахунку (залишок депозиту), який не зростає (немає надходження нових коштів на депозит) та не витрачається (немає відпливу коштів із депозиту). Крім того, цей приклад підходить і до поточних фінансових зобов’язань такого суб’єкта економіки: вони не збільшуються (суб’єкт не нагромаджує нових боргів) і не зменшуються (не відбувається погашення поточних боргів).

Що буде, якщо ми раптом відкрутимо кран? Вода тектиме у ванну, збільшуючи залишок води.

Аналогічно відбувається отримання грошового доходу та його