Читати книгу - "Сучасна теория грошей, Рендал Рей"

самим запроваджуючи дефіцит свого бюджету), щоб оплатити покупку, він позичить гроші або, іншими словами, випустить власні фінансові зобов’язання. Ці зобов’язання, відповідно, накопичуватимуться як фінансове багатство інших суб’єктів економіки, які заощаджують. Ними можуть бути інші домогосподарства, компанії чи навіть уряд. Звичайно, щоб таке накопичення чистого фінансового багатства відбулося, з одного боку, потрібна одна родина чи підприємство, що готові працювати в режимі фінансового дефіциту, а з другого — інша родина, підприємство чи уряд готові накопичувати фінансове багатство як зобов’язання тих, хто витрачає шляхом створення дефіциту. Недарма кажуть, що танго танцюють удвох. Однак ініціатор створення чистого фінансового багатства — саме особа, яка, здійснюючи власні витрати, вирішує дотримуватися фінансового дефіциту. Хай як сильно інші суб’єкти економіки прагнуть накопичувати фінансове багатство, вони ніколи не зможуть досягти бажаного, допоки хтось не буде готовий підтримувати дефіцит.

Проте інше твердження теж правдиве: домогосподарство або суб’єкт господарювання не зможе витрачати через дефіцит свого фінансового балансу, якщо зіткнеться з двома труднощами. По-перше, невідомо, чи суб’єктові вдасться продати накопичені фінансові активи, ліквідність яких може бути сумнівною з різних причин. По-друге, хтозна, чи знайдеться потенційний кредитор, який погодиться тримати його нові фінансові зобов’язання. Можна припустити, що принаймні деякі окремі домогосподарства та суб’єкти господарювання (як усередині країни, так і зовні), а також уряд схильні (чи прагнуть) накопичувати чисте фінансове багатство. Це зовсім не означає, що кожна окрема компанія або родина матиме можливість випускати боргові зобов’язання, щоб підтримувати дефіцит свого фінансового балансу. Але сприятиме тому, що чимало таких компаній та родин знайдуть охочих кредиторів (власників їхніх боргів). І якщо уряд суверенний, він має особливу силу — збирати податки, — яка практично гарантує, що приватний сектор (домогосподарства та суб’єкти господарювання) хотітиме нагромаджувати активи у формі боргових зобов’язань уряду. Цю тему ми обговоримо пізніше.

Таким чином, причинно-наслідковий зв’язок економічних відносин, без сумніву, складний. І оскільки «танго танцюють удвох», напрямок логіки причинно-наслідкового зв’язку такий: на підставі індивідуальних рішень про витрати в межах дефіциту відбувається накопичення фінансового багатства, а на підставі боргів в економіці формується фінансове багатство. Крім того, накопичення фінансового багатства — це результат профіциту бюджету, тобто потоку заощаджень, а тому ми можемо зробити й більш розгорнутий висновок. Логіка причинно-наслідкового зв’язку розширюється: заощадження відбувається на підставі індивідуальних рішень про витрати в межах дефіциту, адже суб’єкт економіки, який витрачає через дефіцит, забезпечує фінансове багатство для інших суб’єктів, що підтримують профіцит.

Сукупні витрати зумовлюють сукупний дохід. На агрегованому рівні, коли розглядається економіка в цілому, причинно-наслідковий зв’язок очевидніший. Суспільство за власним бажанням одержує більший дохід, але воно може ухвалити рішення витрачати більше. Крім того, хтось і десь має отримати всі витрати як дохід.

Зрештою, і про це вже йшлося раніше, витрати не обов’язково обмежуються доходом, бо домогосподарства, компанії чи уряд мають можливість витрачати більше за дохід. Справді, будь-який із трьох основних секторів економіки може мати дефіцит, і тоді принаймні один з решти двох матиме профіцит. Проте на агрегованому рівні, загалом по економіці, неможлива ситуація, коли б витрати відрізнялися від сукупного доходу, бо сума секторальних балансів повинна дорівнювати нулю. Тому, розглядаючи економіку в агрегованому стані, з усіх цих причин ми повинні розвернути на 180 градусів логіку причинно-наслідкового зв’язку між витратами й доходами. На індивідуальному рівні доходи спричиняють витрати, тоді як на агрегованому рівні витрати спричиняють дохід.

Дефіцити в одному секторі зумовлюють надлишки в іншому. Ми вже показали, що дефіцит одного сектору дорівнює профіциту в іншому секторі(-ах). Якщо розділити економіку на три сектори (внутрішній приватний, внутрішній державний та зовнішній), то коли один сектор має дефіцит, принаймні один інший повинен дотримуватися профіциту. Вислів «танго танцюють удвох» актуальний так само, як і в нашому аналізі фінансового балансу на індивідуальному рівні: один сектор не може мати дефіциту, якщо жоден інший сектор не працюватиме з профіцитом. Аналогічно можна сказати, що один сектор не може випускати боргових зобов’язань, якщо жоден інший сектор не готовий накопичувати боргові інструменти.

Звичайно, утримувачами більшості боргових зобов’язань, випущених у певному секторі будуть інші особи в тому самому секторі. Наприклад, якщо ми подивимося на фінанси внутрішнього приватного сектору, то виявимо, що більшу частину боргу бізнесу утримують вітчизняні суб’єкти господарювання й домогосподарства. У термінології, яку ми використовували раніше, — це «внутрішній борг» тих суб’єктів господарювання й домогосподарств, які працюють у режимі дефіциту бюджету. Він утримується як «внутрішнє багатство» тих домогосподарств і суб’єктів господарювання, що підтримують профіцит свого фінансового бюджету. Однак якщо внутрішній приватний сектор у цілому витрачає більше за свій дохід, він повинен видати «зовнішній борг», який як «зовнішнє багатство» утримуватиме щонайменше один із двох інших секторів (внутрішній державний сектор або зовнішній сектор). З огляду на те, що причина дефіциту бюджету — це бажання витрачати більше за наявний дохід, логіка причинно-наслідкового зв’язку здебільшого йде від дефіциту до профіциту і від боргу до чистого фінансового багатства. Доки ми визнаємо, що жоден сектор не може мати дефіциту, якщо інший не хоче мати профіцит, це, звичайно, не проблема, адже існує природна схильність до заощадження чистого обсягу фінансових активів. Іншими словами, існує бажання накопичувати фінансове багатство — по суті, чиєсь фінансове зобов’язання.

Висновок

Перш ніж рухатися далі, підкреслимо, що вся інформація в цьому розділі стосується макроекономічного обліку будь-якої країни. І хоч приклади ми наводили в доларах США, всі висновки слушні незалежно від того, яка валюта використовується. Наше основне рівняння макроекономічного балансу

Баланс внутрішнього приватного сектору + Баланс внутрішнього державного сектору + Баланс зовнішнього сектору = 0

підходить для обліку секторальних балансів будь-якої країни з будь-якою грошовою одиницею. У межах певної країни суб’єкти економіки можуть здійснювати рухи фінансових активів (які зумовлюють накопичення фінансових активів) в іноземній валюті. У такому разі в цій іноземній валюті буде складене і макроекономічне рівняння.

Зверніть увагу, що нічого не зміниться, якщо розширити нашу модель і включити в неї низку різних країн, кожна з яких випускає свою власну валюту. У такому випадку ми складемо рівняння макроекономічного балансу як для кожної із цих країн, так і для кожної з валют. Окремі компанії чи домогосподарства (або й уряди різних країн) можуть накопичувати чисті фінансові активи, номіновані в кількох валютах; і навпаки, окремі компанії чи домогосподарства (або уряди) також можуть збільшувати свої боргові зобов’язання, номіновані в різних валютах. Наша модель може бути ускладнена: наприклад, суб’єкт економіки матиме дефіцит в одній валюті й профіцит в іншій (випускаючи боргові зобов’язання в одній валюті та нагромаджуючи багатства в іншій). Незважаючи на це, для кожної країни і для кожної валюти згадане рівняння макроекономічного балансу буде істинним.

Блок: Відповіді на запитання читачів

Запитання: У посібнику ви стверджуєте: «Незалежно від того, як сильно інші суб’єкти економіки прагнуть накопичувати фінансове багатство, вони ніколи не зможуть досягти бажаної мети,