Читати книгу - ""Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Як тінь, вислизнув він з-за портьєри і кинувся до Харвуда. Дико зойкнула Бетсі. Харвуд злякано озирнувся і поквапно засунув руку до кишені.
Джек розмахнувся… і опинився на підлозі. Він спіткнувся об край килима.
— Стій! Стій! Стріляю! — кричав Харвуд. Він встиг видертися на бетонну тумбу і вихопити револьвер. — Руки вгору!
Джек Петерсон облишив прес-пап'є, перевернувся на спину, поклав руки під голову, — байдужий, готовий до всього.
…А на екрані інтегратора вихилялися, витанцьовували дві яскравозелені химерні змійки.
Розділ VI
ЛЮДИНА СТАЄ МАШИНОЮ
Бронетранспортер різко загальмував. Почувся вигук:
— Ч-чорт!.. Знову зірвали місток!.. Звертай праворуч, Боб!
З натужним ревінням машина подерлась кудись угору, потім спустилася вниз і, скрегочучи гусенцями по камінню, перевалюючись з боку на бік, почала переповзати якийсь шумливий, але, мабуть, неглибокий потік.
Десь зовсім близько гримнув вибух. У відкриту площадку бронетранспортера хлюпнула вода. По бортах зацокотіли кулі.
— Швидше, Боб, швидше! — стурбовано сказав усе той же голос. — Зараз ми — як на долоні. Назад поїдеш іншим шляхом. Тепер вони чекатимуть на нас.
«Хто — «вони»?.. Яким саме шляхом?»
Вперше за кілька годин Щеглов почув хоч слово з уст оцих людей. Тільки почув, не знаючи навіть, кому з них належить різкий уривчастий голос.
Зв'язаний, з мішком на голові, інженер лежав на дні бронетранспортера, знемагаючи від задухи, захлинаючись від гніву.
Все трапилося ак несподівано, так раптово…
Коли пролунав авральний сигнал, інженер кинувся до трюму, щоб врятувати найважливішу частину свого ультразвукового локатора — кварцові стабілізатори. Захисний кожух з приладу вдалося зняти швидко, але потім справа загальмувалася. Не маючи під руками відповідних інструментів, інженер орудував кишеньковим ножем. Роботу довелося припинити: крізь ілюмінатор звукометричної кабіни ринула вода.
Коли Щеглов вибрався на палубу, «Ігарка» вже глибоко сиділа в воді. Вона дуже нахилилася на правий бік, і всі шлюпки відійшли геть ліворуч, щоб не затягло у вир. А Щеглову вже ніколи було вибирати: він стрибнув з правого борту і швидко поплив далі від судна.
З інженера був непоганий плавець, тому він і не турбувався, що запливає в протилежний бік. Ось ще трохи, а потім можна завернути й назад… Але попереду заблимав тьмяний вогник — так, наче хтось курив цигарку. Розсікаючи воду енергійними неквапливими рухами, Щеглов поплив у тому напрямі.
Вогник згас, а потім блиснув через хвилину вже лівіше.
— Гей, на човні! — закричав інженер. — Зачекайте! Ніхто не відповів. Тоді Щеглов прискорив рух. Та й човен, що вже почав проступати в імлі сірою плямою, рухався все далі в море. Інженер перейшов на брас, наче йшлося про перше місце в змаганні на швидкість, наздогнав надувний гумовий човен і, відсапуючись, сказав сердито:
— Ну, що це ще за жарти?!
Йому мовчки простягнули весло і допомогли вилізти з води. А потім на його скроню впало щось важке. Запали темрява і тиша.
І ось тепер Щеглов навіть не зміг би сказати, скільки ж минуло часу з дня загибелі «Ігарки». Тьмяно, невиразно згадувалася вузька металева камера. Хтось, схилившись над ним, зв'язаним, витягає з його кишені гумовий гаманець з документами.
— Чеклофф… інженер… — говорили англійською мовою. — Ну, цього можна передати Харвуду. Пам'ятаєте, він просив?
Щеглов щось закричав, але що саме — забулося. І тоді йому на обличчя впала мокра ганчірка, почувся неприємний, нудотний запах якоїсь рідини. І тільки отут, — у бронетранспортері, коли судити з гуркоту мотора та скреготу гусениць, — Щеглов остаточно прийшов до тями, — з важкою, немов після хвороби, головою.
Він не лаявся, не погрожував — усе це було зайвим. За таких обставин краще вдавати з себе непритомного, — може вдасться щось підслухати. Але, як на те, супутники трапилися не з балакучих. Тільки несподівана пригода й порушила мовчанку одного з них.
«Хто зірвав місток?.. Хто стріляв по машині?»
Інженер міг припускати все, що завгодно, з однаковим шансом помилитися.
«Може — партизани?»
Так, може й партизани: уся південно-східна Азія охоплена визвольним рухом. Але яка ж це країна?.. В'єтнам?.. Корея?.. Таїланд?..
Бронетранспортер знову вибрався на рівний шлях. Мотор гуркотів приглушено, машина йшла плавно, без поштовхів і гойдань, — мабуть, по автостраді.
— Коли повернешся до Сінгапура, — промовив той же голос, — встанови на транспортері ще один кулемет. Та не завадило б також зміцнити борти.
— Так.
«Сінгапурі — майже зрадів інженер. — Отже, це — Малайя!.. Обстрілювали — малайські партизани… Ну, то говори ж, говори далі, виродку!»
Але знову, — І дуже надовго, — запала мовчанка. Аж ось бронетранспортер кудись звернув, притишив ходу, зупинився. Почулося брязкання металу, скрипіння, — певно, відчиняли браму, — а слідом за тим чийсь вигук:
— Хелло, Джонсон! Привіз?
— Хелло, Сміт!.. На жаль, тільки одного. Але за цього ти мені ще маєш віддячити: справжній росіянин та ще й інженер!
— Хо!.. Чи не отой, що…
Голоси віддалялися. Інженер уже ледве-ледве розбирав слова:
— Так, так!.. А де ж бос?.. Я маю йому дещо передати.
— Давай мені. Харвуд зайнятий…
«Джонсон. Сміт. Харвуд».
Ці прізвища вкарбовувалися в мозок Щеглова, як щось надзвичайно важливе. Він не бачив облич цих двох, але запам'ятовував кожну інтонацію голосів.
«Ну, то зачекайте, Джонсон, Сміт і Харвуд! — думав інженер. — Ми ще поквитаємося з вами за все!»
Знову загуркотів мотор, і бронетранспортер рушив з місця. Він звернув праворуч, в'їхав у якесь приміщення, — гуркіт враз став лунким, — і зупинився.
— Перенесіть його в п'яту, — сказав хтось. Загуркотіло залізо. Чиїсь руки схопили інженера, підняли у повітря.
!Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «"Володар Всесвіту", Микола Олександрович Дашкієв», після закриття браузера.