Читати книгу - "Заміж? Не піду!, Енжі Собран"

Йшла досить бадьоро, а ще й з музикою. І хоча співати не вміла, і мені, як то кажуть, ведмідь на вухо наступив, але варто було замовкнути і від гнітючої тиші та самотності хотілося вити білугою. Таку розкіш я собі дозволити не могла, тому терзала ліс та його мешканців всякими веселими пісеньками. І чи то музика для цього світу була в новинку, чи то співала я як ультразвукова сирена, але ніхто з місцевих звіряток турбувати мене не наважився.

Приблизно через годину вийшла до річки. Полегшено видихнула, і допила останні пару ковтків води з пляшки. Набрала в казанок води, кинула таблетку і, прикривши кришкою, залишила відстоюватися. Сама ж роздягнувшись до білизни, вирушила митися.

Вода виявилася підбадьорливо-холодною, і поніжитися не довелося. Швидко ополоснувшись, вискочила з води і виявила біля своїх речей чистокровки.

- Що це? - запитав він, зовсім не ввічливо тикаючи пальцем в мою білизну.

Смикнула рушник, вирішивши ігнорувати хама-сталкера, та закуталась, відчуваючи, як від холоду стукають зуби. Помах руки і мене обдув вітерець, залишаючи повністю сухою. З одного боку зручно, з іншого я хотіла переодягнути білизну, а в присутності цього нахаби зробити це проблематично.

- Відвернися, - попросила, не втрачаючи надії на розсудливість свого сталкера.

- Навіщо? Там нема на що дивитися, до того ж маю ж я оцінити красу своєї майбутньої дружини, - криво ощирився цей хам, нахабно мружачи очі.

З хвилину вичікувально дивилася на нього, але зрозумівши, що нічого не дочекаюся, а корчити з себе незайману дівчину на виданні, залишаючись в брудній білизні, не має сенсу, почала роздягатися, повільно, томно, ніби під музику. Що ж тобі ж гірше буде, красунчик.

Сірі очі потемніли, ставши майже чорними, коли я, прикривши груди рукою, другою зірвала з себе бюстгальтер та впустила його під ноги нахабі. Змахнула пару раз віями, кокетливо прикусила нижню губку, а коли він судорожно заковтнувши, мимоволі зробив крок до мене, зарядила коліном по тим самим бубонцям.

- Я попереджала! - кинула йому, підібрала речі і, відійшовши в сторону, швидко одяглася.

Перелила воду в пляшку, обурюючись, що цей заклопотаний позбавив мене можливості її закип'ятити для надійності. Зібрала ті речі, що дістала, розраховуючи зробити привал, і підхопивши рюкзак з арбалетом, вирушила далі.

«Нік, я річку знайшла. Піду вздовж неї вниз за течією», - і, дочекавшись братнього схвалення, полегшено видихнула.

Те, що цей недочоловік слідує за мною, зрозуміла майже відразу. Да й не розраховувала я на те, що один удар по самому дорогоцінному поверне йому розсудливість. Але як не дивно, йти стало не так боязно. І в якийсь момент я навіть розслабилася і з цікавістю почала розглядати красу, оточувала мене.

А подивитися дійсно було на що. Заповідний ліс радував барвистими полянами квітів, в закрутах річки цвіли лотоси та водяні лілії. І якісь невідомі мені яскраво-червоні променисті квіти.

Квіти, що привернули мою увагу, росли посеред води на невеликому чорному горбку і виглядали досить дивно. Не стримавши цікавості, підібралася до одної з таких квіток, щоб розглянути ближче.

Під ногами щось здригнулося, народжуючи відчуття, що я стою на чомусь хиткому, болотистому, а потім земля піді мною розверзалася, і я почала провалюватися, в смердючу багнюку. Моментально втонула майже по живіт. Намагаючись не робити зайвих рухів розгорнулася, лягла плазом, наскільки це було можливо. Поклавши поперек арбалет, спробувала підтягтися, обережно витягаючи на поверхню верхню частину тіла, переміщаючи центр ваги з ніг на тулуб, але один необережний рух і арбалет пішов глибше.

Переставши смикатися, повернула голову, в пошуках якого-небудь деревця чи палиці, щоб вхопитися, але як на зло поблизу нічого не було.

- Хварта, хапайся!

Поруч зі мною впала довга колода. Зробивши різкий випад, вхопилася за неї. Мене потягли. Відчула, як з гучним плямканням неохоче вивільнила мої ноги згубна трясовина, і поповзла по-пластунськи. Мене підхопили за плечі та висмикнули на сушу. Підняла очі на рятівника і полегшено видихнула. Здається, я тільки що позбулася недочоловіка – мені повернули борг життя.

- Ти, що, хварта, не знаєш, що красти цвітуть тільки на трясовині?

- Дякую, - пробурмотіла я, стягуючи з себе рюкзак та мокрі речі, а потім, посміхнувшись, додала: - що просвітив. І вітаю, тепер не треба вдаватися до шлюбу з напівкровкою. Ти вільний від зобов'язань!

З чистого безхмарного неба на мене полилася вода, змиваючи бруд, а кілька хвилин по тому подув легкий вітерець, і я вже знову була чистою та сухою. Подивилася здивовано на свого благодійника:

- Дякую, - пробурмотіла і потягнула за мотузку, витягаючи арбалет.

Діставши пачку вологих серветок, витерла улюблена зброя та рюкзак. Кинувши останній погляд на підступні квіти, вирушила в дорогу.

- Ти хоч користуватися ним вмієш? - запитав мене мій переслідувач, поглядаючи на мою зброю.

Скривилася. Я всерйоз розраховувала на те, що цей набридьок від мене відстане, а він все ще плентається слідом.

- Хочеш побути мішенню та перевірити? - уїдливо поцікавилася, обертаючись на голос.

- Мене звуть Анддендаар дес ерг Джанлусі, - з легким поклоном раптом представився мені хлопець.