Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

class="p1">Коли такі слова улесливі розмаїтий у злості і підступний перс говорив, святий Іван мислені очі вгору звів, прикликав на допомогу Владику, який казав, що "коли ведені будете перед царів і князів через ім'я Моє, не вчіться наперед, що казатимете чи що відповідатимете у ту годину, дасться-бо вам слово, з яким не зможе сперечатися ніхто з тих, що противитиметься вам. Тоді чуттєвими очима на ката поглянув, сміливо простягнув руку і відповів, кажучи: "Вважаєш, що я зміг би брехати, о ігемоне! Не було в мене таких слів, щоб я відрікався Христа мого, не буде мені такого ані нехай не допустить Господь мій Ісус Христос, щоб таке коли на гадку мені спало. Це підступ ворога істини, сатани, батька твого. Увійшов-бо в тебе, як у свою стару посудину, говорить до мене через тебе, до згуби притягнути мене сподівається і примушує мене відступити від Бога істинного, який, як же иншого всього видимого і невидимого Творець, так і самому тому сонцю Творцем є, яке ти шануєш, наче бога, одержимий пітьмою зваби. І безумно приносиш творінню ту честь, яку самому Богові приносити годиться. Тому не зваблюй мене схилитися до брехні, більше ж — ти сам, пізнавши від мене таїнство правди, відкинь, прошу тебе, пітьму нечестя, що на душу твою налягла, і сподобися стати сином світла, понад сонце сяючи зорями божественного хрещення. Сонця ж, що на небі видно, не май за бога, але знай, що то світило вогненного єства, яке поставив Творець Бог людям на службу, і у четвертий день воно було створене. Як же творіння може бути богом?" Такі слова Іван святий промовив, підніс руки свої до неба і, звівши очі, гукнув, щоб усі почули: "Хай не буде такого, щоб я відрікся від Тебе, Христа, Спаса мого, з безначальним Твоїм Отцем і Пресвятим Духом славленого Бога! Не поклонюся сонцю, не послужу вогневі, не принесу жертви зорі, яку еллінські байки тезойменною блудній пристрасті називають". Коли так мученик сміливим голосом і з радісним лицем говорив, кат мінився на обличчі, розпалюваний всередині вогнем гніву, і не міг довго терпіти мужа, що говорив йому протилежне: Христа ж бо, якого ображав нечестивий ігемон, святий Іван хвалив і посеред численного люду проповідував як істинного Бога, нечестиву ж ігемонову віру, правильніше ж звабу, бештав, до решти відкидаючи. Звелів тому кат воїнам скинути одяг з мученика. І зразу воїни зробили те, швидше від слова. І стояв святий нагий, у Христа одягнений. Тоді звелів ігемон багато палиць покласти і мовив до мученика: "Не байки нам оповідати, а відректися віри своєї некорисної обіцяв ти, бажаючи всім серцем приступити до нашої світлої віри й нашими прикраситися законами. Покинь тому довгі свої злослів'я і, що обіцяв, те виконай — поклонися світлозорому сонцю. Якщо ж ні, то так мені славна наша віра, що не лише цими палицями твою розшматую плоть, а й иншими гіршими муками, єству нестерпними, мучити тебе буду, врешті найгіршу тобі заподію смерть". Святий мученик відповів, кажучи: "Я не байкар, о всілякої скверни сповнений кате, але раб і проповідник правдивого Бога, у Тройці славленого. У нього ж бо від прабатьків і батьків моїх вірити навчився, тому й нині поклоняюся Йому єдиному, і Йому жертву хвали приношу, і Його Творцем усього вважаю і визнаю, й очікую, що Він буде Суддею живим і мертвим, щоб кожному за ділами воздати. Прийде у той час, коли, за Його велінням, це видиме сонце, на службу людям встановлене, змеркне. Тому й не сподівайся щось инше від мене почути, ніж те, що я від початку казав, бо ніколи не вшаную творіння більше від Творця ані не поклонюся створеному більше, ніж Творцеві, допоки маю розум і є господарем своєї свідомости. Більше не зволікай, діячу неправди, але псячий і нелюдський норов, що в тобі криється, відкрий і звільни себе від турбот про винайдення для мене мук: яким-небудь способом катування і смерти пошли мене до жаданого мого Владики Бога. Роби швидко, що маєш робити, щоб не глушилися більше вуха мої твоїми найнечестивішими словами, про них же сказав пророк: "Отрута гаспида під устами їх". І щоб не дивився я довго очима своїми на всескверне твоє лице, ось маєш готову до катування оголену плоть мою, бий палицями, пали вогнем, у воді втопи чи мечем розрубай. Й инших, якщо маєш яких, лютіших мук завдай мені, не лінуйся, все я готовий з насолодою витерпіти за любов Христа мого". Жорстокий кат, чуючи ці слова мученикові, запалав гнівом і звелів зразу на землі розтягнути мученика й палицями сукуватими немилостиво бити. Настільки жорстоко слуги били страстотерпця Христового, що кришилася плоть його на багато частин, з палицями в повітря підносилася, й обагрилося кров'ю ціле місце, на якому святий мучений був. Доблесний же страждалець, такі муки мужньо терплячи, умові свої очі зводив до неба, кажучи: "Дякую тобі, Владико Боже, що сподобив мене кров'ю своєю омитися чисто від гріхів моїх, в які після святого хрещення з немочі людської я падав". Сини погибелі, чуючи, як мученик молився до Бога, більшого гніву сповнилися і доти били його жорстоко, допоки не затих голос його. Тоді настав вечір, і звелів ігемон мученика, ледь дихаючого, двома веригами зв'язаного, вкинути до темниці й пильнувати його до ранку для більших мук. А тому що мученик від лютих ран не міг сам іти, тягнули його, наче трупа, і до в'язниці вкинули.

Наступного дня звіроподібний той кат, на звичному місці судища сівши, звелів поставити перед собою мученика — Івана святого. Став перед ним страстотерпець Христовий, лицем світлий і радісний душею. На нього поглянувши, світле й радісне його лице бачачи, нечестивий суддя вельми здивувався, як після таких довгих мук душа в ньому перебуває і, наче нічого не витерпіла, веселиться. І сказав до нього: "Чи бачиш, Іване, в яке безчестя ти привів себе своєю непокірністю — ледь не позбувся солодкого і для всіх людей від всього любішого життя. Проте, якщо на мою думку пристанеш, вернеться тобі здоров'я за лічені дні — і розшматована ранами плоть твоя вилікувана буде, бо є в нас лікарі вмілі, що з Індії і Персії прийшли. Якщо ж і далі у християнстві перебувати хочеш, то знай, що більше тебе чекає лихо". Святий же мученик відповів: "Розшматованим тілом своїм я анітрохи не журюся, о судде, бо наскільки зовнішня наша людина тліє, настільки внутрішня оновлюється, — як