Читати книгу - "Ігри Патріотів, Редгрейн Лебовскі"

Несподівано земля під ногами затремтіла, немов до них мчало стадо слонів. Патрік замовк, здивовано звівши брови в німому питанні.

– Якщо в такий спосіб ти хочеш продемонструвати мені про свої надприродні здібності, то це ти дарма, – схвильованим голосом промовила Софі.

Вона зробила декілька кроків вперед, вдивляючись в темряву і намагаючись розгледіти джерело вібрацій. Але нічого незвичайного побачити так і не вдалося, якщо, звісно, не приймати до уваги цілком порожню вулицю у місті з кількамільйонним населенням. Тим часом гуркіт наближався, і тепер до нього додався шум з яким розколюється асфальт. Дорога під ногами вкрилась сіткою тонких тріщин. Шибки у вікнах сусідніх будинків задрижали. Софі нервово зковтнула і поглянула на товариша. Патрік виглядав цілком налаштованим дременути звідси куди подалі.

– Що за.. – видихнув він, дістаючи зброю, і дивлячись кудись позаду неї.

Дівчина обернулася. По вулиці до них мчали з десяток людей. Ще мить тому їх не було, швидше за все, вони з’явились з якогось провулка.

– Назад!

– Забирайтесь! – кричали вони, розмахаючи руками.

Дорога затремтіла з новою силою. Мисливцям варто було б прислухатися до поради бігунів, але ноги немов приросли до землі. Натовп наздогнав їх, і Софі відчула, як хтось схопив її за зап’ястя і потягнув за собою. Вибору не було, і вона стрімголов ринулись вперед. Патріку також не дозволяли відставати двоє інших незнайомців.

Хоча це і було зараз недоречно, Софі все ж спробувала розгледіти того, хто тягнув її. Судячи зі статури і розміру руки, це був хлопець, одягнений у темно-сірий балахон з величезним капюшоном, який повністю приховував його обличчя. Спотикаючись і корчачись від різкого болю в боці, Софі з усіх сил старалася не відставати. Вона воліла б ще раз спуститися на Дно чи відірвати голови кільком демонам, але тільки не черговий виснажливий спринт.

Незважаючи на всі їхні зусилля, гуркіт наближався, і тепер до нього додалося жахливе шипіння. Асфальт ходив ходором, немов під ним повзло щось величезне. Добігши до перехрестя, група злагоджено розділилася, і хлопець рвонув у порожній провулок.

Патріка тим часом потягли в протилежний бік. Софі впиралася, намагаючись вивільнити руку, але марно – хлопець навіть не поглянув в її бік, ігноруючи всі її спроби. Завернувши за ріг багатоповерхівки, він навалився всім тілом на неї і міцно притис до стіни. Від нього віяло жаром, одяг наскрізь пропах потом і димом. Скривившись, дівчина спробувала відштовхнути його, але хлопець тільки роздратовано зашипів, і взявся оглядати вулицю.

– Та що тут відбув… – почала було Софі, але його долоня безцеремонно затулила їй рота.

А ось це вже не влазило ні в які ворота. Не на ту напав!

Прикинувши, що на її боці ефект неочікуваності, вона точним, відтренованим рухом заїхала хлопцю прямісінько під ребра. Це явно збило його з пантелику, і він встиг тільки зойкнути, а вже наступної миті стояв із заламаною рукою.

– Е-ей! Леді так не поводяться, – здавлено прохрипів він з помітним акцентом. Софі доводилося й раніше зустрічати таку вимову, правда, рідко. Вона одразу різала слух – всі слова вимовлялися дещо вичурно і звуки ніби заокруглювалися.

– А ти не з кмітливих, леді не вештаються вночі по вулицях.

Хлопець розсміявся:

– Згоден, вештаються тільки повії і мисливці за головами. Роблю ставку на друге, хоча й не відкидатиму першого.

Софі голосно фиркнула і трохи краще познайомила його пику зі стіною.

– Не знаю, хто ви такі і в що нас втягнули, але ви дорого за це заплатите! Куди твої дружки потягнули Патріка?

– Повір, у нього зараз значно менше проблем. Та відпусти ти мене! Ця тварюка порве нас на шматки швидше, аніж тут з’явиться хтось із Патріотів! – вивернувшись і відстрибнувши, він подивися на неї. Тінь капюшону наполовину ховала його обличчя і Софі бачила лише кінчик носа, тонкі губи і м’які лінії скул.

– Патріоти? – недовірливо перепитала вона. – Сьогодні що, всі змовилися?

Прямо у неї за спиною почувся оглушливий тріск, змушуючи забути про всі суперечки. Софі обернулася і завмерла. Розпихаючи уламки тротуару, з-під землі вилізла потворна помісь саламандри зі змією, розміром метрів шість. На мить чудовисько притихло, гулко втягнувши повітря, немов принюхуючись.

Покрутивши кілька разів потворною головою, тварюка втупилася прямо на дівчину і засичала. Міцні кігті заскреготіли по асфальті, викрешуючи іскри – чудовисько, нарешті, повністю вибралося з-під землі, і впевнено попрямувало до неї, залишаючи за собою слизький слід. Якщо колись Софі і читала про цього демона, то бачила вперше.

Хлопець вилаявся, повільно відступаючи назад:

– А ось і Йян-ті. Чудово… Низький уклін тобі, не могла заткнутися? Тут твоя зброя не допоможе, – сказав він, поглянувши на кинджали, які витягнула Софі, – просто не відставай… І давай цього разу без фокусів!

Софі слухняно позадкувала вглиб вулички. Саламандра додала швидкості, виплюнувши згусток червонуватого слизу. Дівчина в останню мить ухилилася, і слина розтеклася по стіні. Поверхня задиміла і з шипінням швидко розтанула, утворивши діру розміром з кулак. Софі явно не бажала випробувати на собі дію цієї їдкої гидоти і побігла вслід за хлопцем.

Вуличка виявилася значно довшою, аніж здавалося на перший погляд, і поступово зрадницьки звужувалася. Тут стояв запах алкоголю та, здається, сірки. Оббігши гору баків для сміття, в яких, здається, хтось спав, вони вперлися у суцільну стіну.

– Прокляття, глухий кут, – видихнула вона.

– Серйозно? А від тебе важко щось приховати, – хлопець розчепив балахон, діставши з-за поясу вельми незвичайний серп з темного металу. Вправно крутнувши його в руці, він гарячково зашепотів, задерши голову догори. – Думай. Думай! Що робити? Що робити? Що ти можеш зробити?

Позаду них почулося шипіння, яке супроводжувало плювок. Софі злякано озирнулася. Рептилія встигла подолати значну відстань, будучи вже на півдорозі до них.

– Там! – вигукнув хлопець, вказуючи на пожежну драбину в кількох метрах над ними. Щоб опустити її, потрібно було видертись хоча б на один зі сміттєвих баків, але часу, щоб присунути його ближче, вже не залишилося.

Невелика відстань між будинками зіграла їм на руку. Хлопець розігнався, на скільки це було можливо, підстрибнув і, відштовхнувшись ногами від протилежної стіни, зачепився серпом за нижню перекладину драбини. Вона з гуркотом опустилася вниз. Готово!

Ким