Читати книгу - "Смаки раю"

абстракцією, нервовістю тощо, осоружне консервативній свідомості. Натомість сухість є цілком новочасним принципом. Сухість і тверезість — синоніми. У розмовній німецькій ще й досі «мокрим» називають лише алкоголь, на відміну від гарячих напоїв. Сухість — це чоловічий, патріархальний, аскетичний, античуттєвий принцип, на відміну від жіночно-чуттєвого. У цьому сенсі кава була великим осушувачем на порозі Нового часу.

Від каварні до посиденьок за кавою

1687 або 1688 року — докладна дата до нас не дійшла — Едвард Ллойд відкриває на лондонській Тавер-Стрит каварню. Він назвав її власним іменем: каварня Ллойда — Lloyd’s Coffeehouse. А вже за кілька років Ллойд переносить свій — тимчасом уже вельми успішний — заклад на Ломбард-Стрит, де він посяде гідне місце на наступних вісімдесят років.

Невдовзі каварня Ллойда стала місцем зустрічі людей, фахово пов’язаних із мореплавством: капітанів і власників кораблів, купців і страхових агентів. Люди сходилися до Ллойда, щоб довідатися найсвіжіші галузеві новини. Та й сам Ллойд час від часу видає щось на кшталт бюлетеня новин, пропонуючи інформацію саме такого штибу в «Ллойд’з Ньюз». Його новинне підприємство квітне, прибуток від нього незабаром перевищує прибутки від самої каварні. Серед Ллойдової клієнтури особливо помітно зростала одна група: страхові агенти. Протягом XVIII сторіччя «Ллойд’з» цілком утратив характер і функцію каварні, перетворившись на інституцію, що відтоді зажила всесвітньої слави, — найбільшу в світі страхову компанію.

Каварня Ллойда

Заснована наприкінці XVII століття, ця каварня вже невдовзі переросла в діловий осередок морського страхування. Сторіччя потому вже як повноцінна страхова компанія «Ллойд’з» перенеслася до Королівської біржі, але й далі діяла як «звичайна» каварня. Саме з того часу походить ця ілюстрація.

Ця лінія розвитку розпочинається на початку XVIII сторіччя з того, що страхові агенти зустрічаються в каварні Ллойда, щоб полагоджувати оборудки. Ця звичка так міцно прижилася, що вже в пізніші роки того-таки століття страхувальники стали винаймати постійні місця у «Ллойда» майже так само, як маклери на біржі. Коли ж наприкінці XVIII сторіччя Ллойд переніс свій заклад на перший поверх лондонської королівської біржі (Royal Exchange), перетворення завершується. Унаслідок об’єднання всіх завсідників-страхувальників колишня каварня стала найбільшою страховою компанією у світі.

Не всі каварні, які було відкрито в Лондоні наприкінці XVII сторіччя, можуть похвалитися таким разючим розвитком. Ллойдова каварня, звісна річ, є винятком. Однак її історія вельми прикметно увиразнює роль, яку каварня відігравала в соціальній і економічній історії ранньоміщанської доби, а також в історії культури[11].

Каварня XVII–XVIII сторіч не має нічого спільного із нинішніми Konditorei-cafe [каварні-цукерні], за винятком віденських, крім того основного напою, який усюди подають. Її соціальна, економічна та культурна роль була майже протилежна до сьогоднішньої. Її клієнтами були аж ніяк не літні пані, що ласують тістечками, а ділові чоловіки, які обома ногами стоять на землі. В Англії жінкам відмовляли в доступі до каварень, хоча на континенті їх терпіли. Інакше кажучи, каварні була передусім закладами для залагоджування справ, проте вони не конче мусили бути комерційні. У XVII–XVIII сторіччях і політика, і мистецтво, і література були складовими ділового життя міщан. Найдовше така функція каварні затрималась у Відні. Натомість у Лондоні, де вона вперше розквітла, вона найраніше й зникла, ще в XVIII столітті ніби розчинившись у своєму наступникові — клубі.

Згідно з документами того часу коло 1700 року в Лондоні було приблизно 3 тисячі каварень. Коли зважити, що населення міста становило 600 тис. осіб, це означає, що одна каварня припадала на кожних 200 мешканців. Число видається неймовірним. (Іще ледве сторіччя тому, коли пиво було незаперечним напоєм із напоїв, таверн усього існувало коло тисячі.) Хай якою завищеною є цифра 3000, правда, однак, те, що каварня відігравала центральну роль протягом усього часу, коли Лондон був міжнародним осердям капіталізму.

Щільність каварень у Лондоні

Згідно з документами, близько 1700 року в англійській столиці налічувалося майже три тисячі каварень. Навіть ця пізня карта середини ХУІІІ століття свідчить про їхню повсюдність, хоча на той час каварні значною мірою вже поступилися місцем приватним клубам.

Каварня як громадський простір була так само новою, як і кава — новим напоєм. Як указує сама назва, спеціальне призначення каварні полягало в подаванні кави. Попри те що там пропонували також чай і шоколад, це лише підкреслювало неалкогольний характер закладу. Тверезість і поміркованість були порядком денним для каварень: тутешньою вимогою були належні манери, розмови слід було вести негучно і тактовно. Одне слово, каварня була всім тим, чим не була таверна. «Правила й порядки каварні», які тут подаємо, походять із 1674 року; вони, либонь, можуть дати загальне уявлення про кодекс і характер каварень:

Enter sirs freely, But first if you please,

Peruse our Civil-Orders, which are these.

First, Gentry, Tradesmen, all are welcome hither,

and may without affront sit down together:

Pre-eminence of place, none here should mind,

But take the next fit seat that he can find:

Nor need any, if Finer Persons come,

Rise up to assigne to them his room.

He that shall any Quarrel here begin,

Shall give each man a Dish t’atone the sin;

And so shall he, whose Complements extend

So far to drink in COFFEE to his Friend;

Let Noise of loud disputes be quite forborn,

No Maudlin Lovers here in Corners mourn,

But all be brisk, all talk, but not too much.

(Входьте, панове, вільно та спершу, якщо ваша ласка,

Перечитайте наші цивільні порядки, будь ласка.

По-перше, джентрі, торговців — радо просимо всіх сюди,

І всі без образ можуть сідати гуртом за столи:

Першорядного місця тут не існує,

Тож займайте перше-ліпше, що вам імпонує:

Як значніші особи ввійдуть, не мусить ніхто вставати,

Щоби на знак пошани місце своє віддати.

Той, хто почне сварку, щоб спокутувати гріх,

Мусить купити по каві на всіх;

Також повинен той, хто нічим не завинив досі,

Запросити на каву свого друга-гостя.

Тут звуки гучних дискусій не панують;

Ніякі сльозливі коханці тут по кутках не горюють,

А всі жваві й балакучі, проте не надміру…[12])